Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Суб’єкт наукового пізнання
Сутність суб’єкта наукового пізнання

Суб’єкт наукового пізнання

Сутність суб’єкта наукового пізнання

Поняття суб'єкта наукового пізнання. Суб'єкт (лат. subjectum — те, що лежить внизу, перебуває в основі) наукового пізнання — творець, носій і поширювач наукового знання.

Суб'єкти пізнання класичної науки: окремий учений, дослідник; наукова школа (рис. 13).

Рис. 13. Суб'єкти наукового пізнання

Нові суб'єкти пізнання некласичної науки: великий науковий колектив (інститут, академія, спеціалізоване наукове товариство), національне наукове співтовариство, міжнародне наукове співтовариство.

Нові суб'єкти пізнання постнекласичної науки: глобальне наукове співтовариство, неформальний науковий колектив.

Інтенсифікація міжнародної наукової співпраці і формування глобального наукового співтовариства. Глобалізація науки як тенденція її сучасного розвитку.

Роль особи у розвитку науки (науковець/дослідник, науковий лідер).

Науковець, дослідник — особа, що має вищу освіту і здійснює фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження і отримує наукові та/або науково-технічні результати; знавець щонайменше однієї галузі науки, який у своїх дослідженнях застосовує тільки наукові методи (Д. Зербіно, 2001).

Типи учених (S. Eilon, 1975):

✵ хронікери (описують реальність у стилі конкретної домінуючої парадигми);

✵ сперечальники (стимулюють дебати і прогрес, кидають виклик традиційним поглядам, переконані у розкритті того, що може бути прихованим від стороннього погляду);

✵ відгадувальники (шляхом вирішення часткових проблем поглиблюють емпіричний зміст певної парадигми);

✵ емпірики (схожі до хронікерів у їхньому спрямуванні на опис);

✵ класифікатори (своє покликання вбачають у зібранні інформації, яку отримують емпірики і хронікери, в її упорядкуванні у рамках певної парадигми);

✵ «іконоборці» (руйнують сформовані канони, відкривають невідповідність між теорією і практикою, між передбачуваним зовнішнім світом і тим, що спостерігається). «Іконоборці» бувають двох видів: руйнівники і творці (розробники альтернативних теорій стають творцями нових парадигм);

✵ перетворювачі (учені-прикладники, що мають справу не так з утвердженням теорій і фактів, як із використанням уже наявних знань для створення кращого світу).

Науковий лідер (англ. scientific leader) — учений із новими думками, генератор ідей і гіпотез, який вміє передбачати, здатний критично аналізувати й систематизувати результати дослідження, має послідовників, що поважають його знання, досвід, мудрість, авторитет (Д. Зербіно, 2001).

Лідер наукової думки (англ. scientific thought leader) — учений із високим рівнем наукової поінформованості, а, відповідно, й аргументації власних ідей, суджень, до якого звертаються інші науковці. Лідери наукової думки першими відстежують наукові події, нові наукові видання; володіють широким спектром інформації, глибокими знаннями з філософії, історії, економіки, культури, політики та інших сфер; наділені харизматичністю і особливою здатністю до провадження цікавої, змістовної розмови; чутливі і відкриті до нововведень, особливо технічних; викликають наукову симпатію (наукове захоплення) у співрозмовників; відіграють суттєву роль у формуванні наукової думки; активні у популяризації наукової думки через засоби мас-медіа та Інтернет.

Лідерами наукової думки глобального масштабу сучасності є, наприклад, фізики-теоретики М. Кайку (M. Kaku, нар. 1947 р.) і С. Гокінґ (S. Hawking 1942-2018), винахідник, підприємець, засновник компанії SpaceX, інвестор І. Маск (E. Musk, нар. 1971 р.) та ін.

Поняття наукової еліти. Наукова еліта (франц. elite — найкраще, добірне) — спільнота науковців, які вирізняються у своєму середовищі авторитетом, інтелектом, науковими досягненнями, моральністю та визнаються колегами/ суспільством як найкращі представники науки; зазвичай, займають ключові управлінські посади у науці, здійснюють організаційно-керівні функції.

Поняття наукової школи. Наукова школа як «система оригінальних наукових ідей і їхніх втілень у наукові принципи, теорії та концепції, а також у конструкторські напрацювання групою (колективом, науковими інституціями тощо) учених, переважно однодумців, на чолі з визначною особистістю» (О. Шаблій, 2004).

Наукова школа забезпечує нададитивний ефект (лат. addere — додавати) — здатність наукового колективу як цілого досягати значніших здобутків у роботі, ніж це може зробити така сама за кількістю спільнота науковців, які працюють незалежно один від одного і не об'єднані системою певних відносин.

Становлення неформальних наукових колективів («невидимі коледжі», «віртуальні лабораторії для співпраці» (англ. virtual co-laboratory)), які орієнтуються на розподілену наукову діяльність — спільне виконання наукових проектів дослідниками чи експертами, які використовують новітні технології комунікації між віддаленими місцями праці, виконують проекти (дослідження) поза межами традиційних лабораторій.

Мережні та дисперсні (лат. dispersio — розсіювання) форми розподіленої наукової діяльності. Мережні розподілені наукові колективи зберігають риси наукової школи, яка «розкидана» по університетах і містах. Дисперсна розподілена наукова діяльність характеризується значною автономністю й анонімністю її учасників.