Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Методи наукового пізнання
Принципи і методи наукового дослідження

Принципи наукового дослідження (лат. principium — початок, основа) — загальні положення, яким повинні задовольняти наукові припущення, гіпотези або теорії (наприклад, принцип причинності, принцип еквівалентності, принцип відповідності, принцип невизначеності тощо). Принципи відрізняються від законів тим, що їхнє формулювання загальніше, менш конкретне; від аксіом — тим, що обираються не довільно, а формулюються у процесі пошуку істини, а тому можуть виникати, змінюватись і застарівати (В. Касьян «Філософія», 2008).

Метод (грец. μέθοδος — шлях дослідження, теорія, учення) — систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв'язання проблем чи одержання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання та дії, усвідомлення специфіки досліджуваної предметної галузі і законів функціонування її об'єктів. Метод окреслює і втілює шлях до істини, напрямки ефективної діяльності, що ведуть до реалізації поставлених цілей, задає регулятиви та нормативні настанови пізнавального процесу («Філософський енциклопедичний словник», 2002).

Співвідношення теорії і методу наукового пізнання (правильний метод повинен мати теоретичне обґрунтування, а справжня теорія може бути побудована з використанням правильного методу). Два аспекти теоретичної системи: реконструкція істотних зв'язків і відносин об'єкта у вигляді знання про цей об'єкт; метод теоретичного осмислення і практичного використання об'єкта. Пропозиція і обґрунтування методу є складним процесом, який визначається і спрямовується попередніми загальними уявленнями про об'єкт.

Межі застосування методу (ілюзія універсальності, стабільності методу). Ефективність наукового методу і залежність істинності отриманого знання від якості методу.

Функції методу: упорядкування системи наукового пізнання; внутрішня організація і регулювання процесу пізнання; отримання нової інформації про предмет дослідження; заглиблення у сутність явищ і процесів, які досліджуються; розкриття законів і закономірностей розвитку, організації, функціонування конкретних об'єктів дослідження та ін.

Система методів наукового дослідження — сукупність наукових методів, які логічно і структурно пов'язані між собою у процесі дослідження.

Характерні ознаки системи методів дослідження: послідовне використання одних і тих самих методів в аналогічних наукових дослідженнях; послідовність використання методів на різних етапах дослідження (теоретичному і емпіричному); взаємопов'язане використання методів при переході від одного масштабу дослідження до іншого; одні методи є формою вияву інших, ширших за охопленням предметної галузі (Г. Бірта, Ю. Бургу «Методологія і організація наукових досліджень», 2014).

Вимоги до методів дослідження: якість, націленість, детермінованість, результативність, надійність, економічність, відповідність особливостям об'єкта дослідження і рівню пізнання.

Валідність (англ. valid — дійсний, що має силу, придатний) — комплексна характеристика методики, що відображає інформацію про досліджувані явища, а також міру репрезентативності процедури дослідження стосовно них.

Класифікація методів наукового пізнання: за способом отримання знань — методи сенсорного пізнання, методи емпіричного пізнання, методи теоретичного пізнання (власне теоретичного і метатеоретичного пізнання); за широтою застосування — філософський метод, загальнонаукові методи, конкретнонаукові методи (міждисциплінарні, спеціальні) (рис. 15).

Рис. 15. Система методів наукового пізнання

Методи сенсорного (лат. sensus — відчуття, сприйняття), або чуттєвого пізнання — наукове спостереження і експеримент; фіксація і вимірювання за допомогою різних приладів властивостей і відносин чуттєво даних об'єктів (В. Штанько «Філософія та методологія науки», 2002).

Технізація методів сенсорного пізнання (за результатами присудження Нобелівських премій 2017 року): фізіологія і медицина — дослідження циклових коливань, інтенсивності різних біологічних процесів, пов'язаних зі зміною дня і ночі - так званих «біологічних годинників» (J. Hall, M. Rosbash, M. Young); фізика — за вирішальний внесок у проект LIGO (Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory), а також спостереження за гравітаційними хвилями, що надходять від чорних дір, які поглинаються (R. Weiss, B. Barish, K. Thorne); хімія — за розвиток методів кріоелектронної мікроскопії для визначення структури молекул у розчині (створення кріоелектронного мікроскопа, за допомогою якого можна спостерігати за живими молекулами і вивчати тривимірну структуру білка) (J. Dubochet, J. Frank, R. Henderson) та ін.

Методи емпіричного пізнання — опис і статистичне опрацювання даних спостереження і експерименту, їхній аналіз; емпіричне узагальнення; систематизація; класифікація; абстрагування; індукція; дедукція; гіпотеза; моделювання; формулювання емпіричних законів; побудова феноменологічних теорій; пояснення і передбачення фактів; екстраполяція; верифікація емпіричного знання та ін. (В. Штанько «Філософія та методологія науки», 2002).

Методи теоретичного пізнання — ідеалізація; інтуїція; формулювання теоретичних аксіом, принципів і законів, їхній математичний опис; побудова наукових теорій; генетично-конструктивний і аксіоматичний метод; формалізація (вербальна, логічна, математична); інтерпретація теорії; теоретичне пояснення і передбачення; верифікація наслідків теорії та ін. (В. Штанько «Філософія та методологія науки», 2002).

Методи метатеоретичного пізнання — метанаукова і філософська рефлексія; побудова метатеорії, наукових картин Світу; експлікація філософських підстав науки; соціальне і практичне обґрунтування наукових концепцій, оцінка їхнього внеску у розвиток певної галузі науки чи науки загалом; дослідження наукових теорій на їхню повноту, несуперечність, істинність, доказовість; визначення можливостей і меж застосування теорії; визначення гуманітарного сенсу і призначення теорії, її світоглядне значення; обговорення і вирішення філософських проблем науки (В. Штанько «Філософія та методологія науки», 2002).

Співвідношення понять науковий метод (англ. scientific method), методика наукового дослідження, наукова методологія (англ. scientific methodology, research methodology), науковий підхід (англ. scientific approach), наукова парадигма (англ. scientific paradigm), наукова традиція (англ. research traditions), дослідницька програма (англ. research programme).

Методика (грец. μέθοδος — шлях дослідження) — сукупність способів і прийомів доцільного провадження будь-якої діяльності; учення про методи викладання навчальних дисциплін.

Науковий підхід (англ. scientific approach, research approach) — спосіб провадження дослідження, який може або не може бути прийнятий значною частиною наукової спільноти. З часом науковий (дослідницький) підхід може стати парадигмальним для певної науки, наприклад, експериментальний підхід (метод) є усталеною парадигмою природничих наук (J. Creswell «Research Design: Qualitative, Quantitative, and Mixed Methods Approaches», 2013).

Парадигма (грец. παράδειγμα — приклад, взірець) — типовий приклад або шаблон чогось («The New Oxford Dictionary of English», 2010); визнані наукові досягнення, які упродовж певного часу дають можливість науковому співтовариству сформулювати наукові проблеми та їх розв'язати (T. Kuhn, 1962).

Підставою для зміни парадигм є чинники суб'єктивного характеру — метафізичні, естетичні, релігійні, психологічні тощо, а не логіко-методологічні аргументи науки.

Наукова парадигма — методологічна рефлексія суб'єкта пізнання на певному історичному етапі розвитку; логічна матриця для розв'язання наукових проблем.

Модель структури парадигми: вихідний теоретичний постулат (принцип), методологічна настанова, світоглядна основа (В. Малашенков, 1993) (рис. 16).

Рис. 16. Парадигмальна модель географічної науки

(Джерело: В. Малашенков, 1993)

Домінуюча парадигма — система наукових думок, яка переважає у суспільстві на період дослідження.

Параліч парадигми (англ. paradigm paralysis) — нездатність або відмова парадигми бачити поза сучасними межами мислення (J. Harrison «Do You Suffer From Paradigm Paralysis?», 1994).

Умови, які сприяють трансформації системи думок у визначальну домінуючу парадигму (T. Hutchin «The Right Choice: Using Theory of Constraints for Effective Leadership», 2013):

✵ професійні організації, які легітимізують парадигму;

✵ динамічні лідери (англ. dynamic leaders), які запроваджують парадигму;

✵ журналісти і редактори видань, які пишуть про систему думок (парадигму), поширюють інформацію, необхідну для парадигми, надають їй легітимності;

✵ державні заклади, які дотримуються певної парадигми у своїй діяльності;

✵ педагоги, які пропагують ідеї парадигми, навчаючи учнів, студентів;

✵ проведення конференцій, присвячених обговоренню ідей, головних для парадигми;

✵ висвітлення ідей парадигми у засобах масової інформації;

✵ наявність джерел фінансування подальших досліджень з використанням певної парадигми.

Наукові традиції (англ. research traditions) — дослідження, які спираються на минулі досягнення науки і визнаються науковим співтовариством як основа для подальших наукових пошуків (L. Laudan «Progress and Its Problems: Towards a Theory of Scientific Growth», 1977). Л. Лаудан розглядає наукові традиції у суспільних науках як аналог парадигм Т. Куна і альтернативу дослідницьких програм І. Лакатоса (P. Godfrey-Smith «Theory and Reality», 2003).

Дослідницька програма (науково-дослідницька програма, англ. research programme, scientific research programme) — послідовність завдань дослідження, розміщених за пріоритетом; позитивний евристичний елемент програми — набір пріоритетів і відповідний набір переважаючих технік дослідження (англ. preferred techniques); негативний евристичний елемент програми — сукупність фундаментальних припущень, які тимчасово мають пріоритет над доказовими спостереженнями (І. Lakatos, A. Musgrave «Falsification and the Methodology of Scientific Research Programmes», 1990).

Соціалізація методів, наукових парадигм на сучасному етапі розвитку науки.

Формування дизайн-мислення (англ. design thinking) — методологія розв'язання інженерних, ділових та інших завдань, що базується на творчому, а не на аналітичному підході. Головною особливістю дизайн-мислення є творчий процес, у якому часто найнесподіваніші ідеї дають змогу вирішити

проблему (S. Thaler «Cycles of Insanity and Creativity Within Contemplative Neural Systems», 2016).

Система методів землезнавства та фізичної географії (М. Багров, В. Боков, І. Черваньов, 2000):

✵ емпіричні методи — спостереження: пряме (експедиційне, напівстаціонарне, стаціонарне), непряме (аналіз карт, космічних та аерофотоздіймань, матеріалів дистанційних зондувань). Пряме спостереження (комплексно-географічне, метеорологічне, гідрологічне, ґрунтознавче) забезпечує моніторинг геосистем, наповнення баз геоінформаційних систем і сприяє визначенню пріоритетних напрямків поглиблених досліджень, обґрунтуванню управління геосистемами;

✵ логічні методи — споглядання, розмірковування, порівняння (картографічне, натурне, фізичне, аналогове, інформаційне, математичне). Порівняння сприяє пошукові емпіричних залежностей і їхньому зіставленню із відомими теоріями;

✵ теоретичні методи — використання загальних законів природознавства — моделювання (інформаційне, математичне); відкриття географічних законів; вплив на парадигму науки; запровадження відповідної структури знань.

Групи методів суспільної географії (О. Шаблій, 1985; 2003; 2012; 2015; Кн. 1):

✵ філософський метод — використання у науковому дослідженні категорій, положень, принципів і законів певної філософської системи, наприклад, діалектики як теорії пізнання (руху, розвитку; сходження від абстрактного до конкретного; історизму; взаємозв'язку; причинності та ін.);

✵ загальнонаукові методи — засоби і прийоми, які з тими чи іншими модифікаціями застосовують в усіх чи майже усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об'єктів дослідження (спостереження; аналіз, синтез; індукція, дедукція; порівняння, аналогія; абстрагування, узагальнення; моделювання; системний; формалізації; ідеалізації та ін.);

✵ конкретнонаукові методи — методи, які застосовуються в окремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів дослідження. Конкретнонаукові методи поділяють на міждисциплінарні (польових досліджень, дистанційний, аналіз аналогових ареалів, картографування, балансовий) і спеціальні (галузевий, міжгалузевий, енерговиробничих циклів, територіально-виробничих комплексів, територіальних соціально-економічних систем, районування).

Необхідність розширення системи методів на усіх структурних рівнях наукового пізнання відповідно до сучасних теоретико-методологічних досягнень науки, зокрема включення принципів нелінійного розвитку, коево- люції, глобального еволюціонізму, самопричинності, невизначеності, випадковості тощо на рівні загальнофілософського узагальнення; врахування синергетичного підходу, геометоду на загальнонауковому рівні; на конкретно- географічному рівні — ГІС-технологій.

Модернізація традиційних методів наукового пізнання в умовах сучасної трансформації науки (наприклад, методів картографування і районування).