Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Головні теоретико-методологічні проблеми природничої географії
Закони і закономірності природничої географії

Географічні закони та закономірності (С. Калесник, 1970; Ю. Саушкин, А. Смирнов, 1970; Д. Арманд, 1975; К. Дьяконов, 1981).

Головні закони функціонування географічної оболонки: закон цілісності (безперервний обмін речовини, енергії, інформації між компонентами географічної оболонки); закон зональності (закономірна зміна усіх географічних компонентів і географічних ландшафтів від екватора до полюсів); закон колообігів (колообіги речовини, енергії, інформації у географічній оболонці, що забезпечують багаторазовість процесів та їхню високу сумарну ефективність за обмеженої кількості вихідної речовини, енергії, інформації); закон ритміки (періодична та циклова повторюваність різних процесів і явищ географічної оболонки у часі).

Загальногеографічні закони: закон загальної відповідності і конкретної динамічної невідповідності структурних елементів географічних утворень; закон нерівномірності, контрастності розвитку просторових систем усіх типів; закон асинхронності розвитку просторових систем; закон посилення комплексності розвитку і ускладнення структури просторових систем; закон просторової зональності (Ю. Саушкин, А. Смирнов, 1970).

Географічні закономірності формалізованого (концептуального) і змістовного характеру.

Критика Д. Армандом географічних закономірностей, виділених С. Калєсніком. Закони природи не є предметом географічних наук; фізико-географічна наука як наука комплексна вивчає тільки природні закономірності; до закономірностей належать тільки висловлювання, що містять або передбачають імплікацію (якщо..., то), а об'єкти достовірного знання (факти) не є закономірностями; закономірності бувають емпіричними, гіпотетичними, теоретичними; теоретична форма закономірності як вища форма знання (Д. Арманд, 1975).

Фундаментальні географічні закони за К. Дьяконовим: періодичний закон географічної зональності; закон цілісності географічної оболонки; взаємної зумовленості компонентів географічної оболонки; закон квантитативної компенсації функцій біосфери О. Чижевського (закон просторово-часового розподілу періодичних підйомів і спадів стихійних масових подій, зумовлених коливанням сонячної активності); закон мінливості (коливання) функціонування геосистем; закон територіальної диференціації; закон трансформації потоку сонячної енергії в біосфері за ланцюгами живлення; закон регуляторних функцій окремих підсистем, або закон стійкості функціонування і принцип прояву ентропії в геосистемах (К. Дьяконов, 1981).

Закони географічної науки за М. Ґолубчіком, С. Євдокімовим, Г. Максі- мовим і А. Носоновим: періодичний закон зональності Ґріґор'єва-Будико; закон напрямлено-ритмічної зміни географічної оболонки; закон ентропії геосистем; закон метахронності розвитку географічної оболонки, або закон Маркова (запізнення чи випередження подій, різнонапрямлений розвиток однорідних природних явищ); закон зменшення палеогеографічної інформації; закон стійкості функціонування геосистем; закон ергодичності (М. Голубчик и др., 2005). Географічна зональність як визнана усім науковим співтовариством універсальна географічна закономірність.

Географічна зональність — закономірна зміна фізико-географічних процесів, компонентів і комплексів (геосистем) від екватора до полюсів (А. Исаченко «Ландшафтоведение и физико-географическое районирование», 1991). Географічна зональність проявляється у всіх ландшафтоутворюючих процесах і в розміщенні геосистем на земній поверхні. Сфера прояву зональності на суходолі дуже широка: клімат, рослинний і тваринний світ, ґрунтовий покрив та ін. У Світовому океані зональність яскраво виражена не тільки у приповерхневій товщі води, а й на океанічному ложі (В. Максаковский, 1998).

Результат прояву географічної зональності — виділення географічних (фізико-географічних) поясів, географічних (природних) зон.

Географічний (фізико-географічний) пояс — найбільший зональний підрозділ географічної оболонки, який простягається переважно у широтному або субширотному напрямку і характеризується деякою подібністю термічних умов.

Географічна (природна) зона — відносно великий підрозділ географічної оболонки, частина географічного поясу, яка характеризується певною подібністю термічних умов і зволоження.

Висотна поясність (вертикальна зональність) як приклад азональної закономірності, прояв якої залежить від висоти місцевості над рівнем моря і зміни теплового балансу з висотою.