Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Головні теоретико-методологічні проблеми природничої географії
Поняття ландшафту у природничій географії

Класична інтерпретація ландшафту

Дефініція ландшафту (нім. landschaft — вигляд простору, краєвид, де land — земля, територія, простір і schaft — взаємодія, взаємний зв'язок) за З. Пассарґе (1913, 1919—1920), Л. Берґом (1913), О. Шлютером (1920), К. Зауером (1925), К. Геренчуком (1956), Г. Міллером (1974), В. Петліним (1983), Б. Родоманом (1984, 1999), П. Шищенком (1990), С. Міхелі (2002), А. Мельником (2016) та ін.

Підходи до трактування поняття ландшафт: загальний, типологічний, індивідуальний (С. Міхелі, 2002):

✵ загальний підхід: ландшафт синонім природно-територіального комплексу (ПТК) будь-якого таксономічного рангу;

✵ типологічний підхід: ландшафт — це ПТК, який за рангом, тобто розмірами і складністю будови, дорівнює ландшафтові у його індивідуальному розумінні, однак, на відміну від нього, не має індивідуальних рис;

✵ індивідуальний підхід: ландшафт розуміюєть як індивідуальну територіальну одиницю, тобто конкретний неповторний ПТК, що є більшим за місцевості, урочища і фації, які його складають, але меншим за фізико-географічні райони та інші, більші від нього територіальні одиниці, складовою частиною яких він є; кожний ландшафт має власну географічну назву і точне положення на карті.

Природний ландшафт — область, у якій орографія, геологічна будова, клімат, води, рослинний і тваринний світ, тобто всі ті компонети, що належать до природи території, виявляють відповідність по всіх наявних пунктах (S. Passarge «Physiogeographie und vergleichende Landschaftsgeographie», 1913). За ступенем людського впливу виділено три групи ландшафтів: природні, знищені, культурні (S. Passarge «Die Grundlagen der Landschaftskunde», 1919—1920).

Географічний ландшафт — така сукупність чи група предметів, явищ, у якій особливості рельєфу, клімату, вод, ґрунтового покриву і тваринного світу, а також діяльність людини зливаються в єдине гармонійне ціле, що типово повторюється на певній зоні Землі. Ландшафт є мовби деяким організмом, у якому частини зумовлюють ціле, а ціле впливає на усі частини. Якщо ми змінюємо яку-небудь частину ландшафту, то змінюється весь ландшафт (Л. Берг «Предмет и задачи географии», 1913). Поняття ландшафту за Л. Берґом має системний зміст, згідно з яким будь-яке ландшафтне утворення є більшим від суми елементів, компонентів, що формують його структуру.

Ландшафт географічний — природний чи антропогенізований (змінений під впливом діяльності людини) територіальний або аквальний комплекс, що є генетично однорідною ділянкою (сегментом) ландшафтної сфери з єдиним геологічним фундаментом, однотипним рельєфом, гідро-кліматичним режимом, поєднанням ґрунтів і біоценозів і характерною для неї морфологічною структурою («Географічна енциклопедія України», Т. 2, 1990).

Ландшафт — великий, складний природний територіальний комплекс, однорідний за походженням та історією розвитку, структурна частина географічної оболонки. Має єдиний геологічний фундамент, однотипний рельєф, однаковий клімат, одноманітне поєднання гідротермічних умов, ґрунтів, біоценозів і характерну морфологічну структуру, включає в себе менші природні територіальні комплекси — місцевості, урочища та фації («Енциклопедія сучасної України», Т. 16, 2016).

Культурний ландшафт (нім. kulturlandschaft) — матеріальне поєднання природних і людських об'єктів у вигляді поселень, транспортних потоків; ландшафт певної історичної стадії, у якому специфічно проявилася творчість людини і природи (O. Schluter «Die Erdkunde in ihrem Verhaltnis zu den Natur und Geisteswissenschaften», 1920).

Культурний ландшафт — територія, яка характеризується певним взаємозв'язком природних і культурних форм. Культура інтерпретується як активне начало у взаємодії з природним довкіллям, природний ареал — як посередник (фон) людської діяльності, а культурний ландшафт — як результат їхнього контакту (С. Sauer «The morphology of Landscape», 1925).

Ідеальний культурний ландшафт — територіальний симбіоз людини і природи, у якому велике значення має культурна складова; ландшафт — це не тільки творіння природи, а й культурна спадщина, продукт і пам'ятка праці і усієї життєдіяльності предків (Б. Родоман «Социально-экономический фундамент рациональной организации территории», 1984).

Розроблення Б. Родоманом ідеальної моделі поляризованого ландшафту: міські території, промислові зони, що негативно впливають на екологічну ситуацію довкілля, і природа просторово поляризовані — віддалені один від одного у протилежні частини території і розділені перехідними природно- антропогенними ландшафтами різного господарського призначення. Мета концепції визнання міських і заповідних територій полярно протилежними і рівноцінними елементами сучасної біосфери, які необхідно розділяти проміжними функціональними зонами з метою поступового ощадливого переходу від штучного довкілля до природного, від інтенсивного господарства до екстенсивного, від багатолюдних і постійних поселень до малолюдних, малоповерхових і постійних, від щільної транспортної мережі до бездоріжжя, яке необхідне для охорони природи (Б. Родоман, 1999).

Модерна інтерпретація ландшафту

Модерна інтерпретація ландшафту базується на феноменологічному (екзистенційному, герменевтичному), інформаційно-аксіологічному, імажинально-семантичному (семіотичному, ландшафтно-символічному), перцепційному (пейзажно-естетичному), історико-географічному, етнокультурному підходах (м. Гродзинський, 2005, Т. 1).

Інтерпретації ландшафту англо-американською науковою школою на основі домінуючих у сучасній культурі ідей (D. Meinig «The Beholding Eye: Ten Versions of the Same Scene», 1979; цит. за М. Гродзинський, 2005, Т. 1):

✵ ландшафт як природа. Ландшафт інтерпретують як природне утворення, а людину розглядають як зовнішній до ландшафту чинник;

✵ ландшафт як місцеіснування. Ландшафт сприймають як місцеіснування людини. Сучасна структура ландшафту і сама людина є результатом її адаптації до ландшафту. Ландшафт — це поєднання природи і людини;

✵ ландшафт як продукт діяльності людини. Ландшафт настільки змінений людиною, що слідів його природної основи практично не залишилося. Ландшафт — це арена людської діяльності; його структура — композиція господарських угідь;

✵ ландшафт як система. Окремі елементи ландшафту пов'язані між собою мережею зв'язків, які формують його структуру. Пізнання ландшафту й управління ним ґрунтується на засадах теорії систем;

✵ ландшафт як проблема, як проблемне поле. Ландшафт сприймають як територію, що страждає від «екологічних проблем» (ерозія ґрунтів, забруднення атмосфери, вимирання видів, втрата «естетичності» тощо). «Ландшафт як проблема» полягає у тому, що необхідно зробити його функціональнішим і естетично привабливішим;

✵ ландшафт як матеріальна цінність. Ландшафт інтерпретують як територію, елементи якої мають економічне значення і певну вартість. Вона може бути втрачена через нераціональне використання ландшафту і збільшена завдяки його оптимізації. Ландшафт розглядають як такий, що передусім використовується;

✵ ландшафт як ідеологія. Ландшафт, його структуру і проблеми інтерпретують крізь призму соціального устрою та домінуючих у суспільстві ідеологій. Ці ідеології спрямовують колективну й індивідуальну поведінку людини у ландшафті, зумовлюють його відповідні зміни та структури;

✵ ландшафт як історія. Ландшафт сприймають й інтерпретують як результат історії його становлення та змін у часі, акумуляцію природно-еволюційних, соціокультурних, історичних слідів. Ландшафт розглядають як матеріал, за яким можна відновити соціальну, геологічну, біолого-еволюційну та інші історії;

✵ ландшафт як місце. Ландшафт сприймають як неповторну, індивідуальну територіальну ділянку. Завдяки індивідуальності ландшафтів досягається розмаїття як важлива основа існування людини і живих організмів;

✵ ландшафт як естетика. Ландшафт інтерпретують як об'єкт, що має естетичні властивості й пробуджує в людині відчуття краси, гармонії, величності тощо. Провідниками естетичних значень ландшафту є митці та їхні твори.

Спрямованість на людину інтерпретацій ландшафту представників французької наукової щколи (J.-C. Wieber «Le paysage. Questions pour un bilan», 1987): ландшафт як середовище, у якому живуть і діють люди; ландшафт як частина простору, яку можна оглянути оком; ландшафт як середовище, яке сприймають як цілісність; ландшафт як сукупність об'єктів, утворених біотичними й абіотичними чинниками.

Інтерпретаційний підхід до розуміння ландшафту А. Арманда (А. Арманд «Ландшафт как конструкция», 1988; цит. за М. Гродзинський, 2005, Т. 1):

✵ ландшафт як середовище життя людини. Ландшафт інтерпретують не як результат коадаптації людини і природи, а як об'єкт і природні фактори, що визначають і загрожують існуванню людини як біологічного виду; ландшафт трактують як джерело необхідних для життя ресурсів, ендемічних хвороб, природних катастроф, як щит від космічних впливів тощо;

✵ ландшафт як об'єкт людської діяльності. Ландшафт як об'єкт управління, середовище збереження генофонду, об'єкт охорони, театр воєнних дій, об'єкт рекреації, об'єкт конструювання нових середовищ (урбанізованого, індустріального, забрудненого, спустошеного та ін.), об'єкт оптимізації, створення «ідеальних» ландшафтів;

✵ ландшафт як об'єкт сприйняття реальності, що дана у відчуттях. Ландшафт як об'єкт повсякденного сприйняття, естетичного сприйняття, сприйняття як власності, як символу патріотизму, як конкретизації поняття природи;

✵ ландшафт як об'єкт науково-філософського дослідження. Ландшафт трактують відповідно до аспектів різних наукових напрямків (наприклад, як термодинамічну систему, що самоорганізовується, як речовинно-енергетичну систему, як інформаційну систему, як об'єкт еволюції, як суперпозиція речовинних, енергетичних та інформаційних полів тощо);

✵ методи дослідження і моделювання ландшафту. Метод, який застосовується до пізнання ландшафту, висвітлює його з певної проекції; тлумачення ландшафту залежить від того, яким методом він досліджувався чи досліджується.

Дефініція ландшафту за Ю. Тютюнником (1991) і М. Гродзинським (2005).

Ландшафт — фундаментальна географічна категорія, серед компонентів якої є людина та результати її господарської діяльності (Ю. Тютюнник, 1991).

Ландшафт як простір, образ якого формується конфігурацією місць, які займають і змінюють належні до нього елементи (М. Гродзинський, 2005, Т. 1).

Формування ландшафтної політики у контексті «Європейської ландшафтної конвенції» (дата підписання: 20.10.2000 р.; дата підписання від імені України: 17.06.2004 р.; дата ратифікації: 07.09.2005 р.; дата набуття чинності: 01.07.2006 р.).

Означення ландшафту і ландшафтної політики у «Європейській ландшафтній конвенції» (2000).

Ландшафт — «територія, як її сприймають люди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів».

Ландшафтна політика — «формування компетентними органами влади загальних принципів, стратегій та керівних положень, які дозволяють вживати конкретних заходів, спрямованих на охорону, регулювання та планування ландшафтів».