Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Перші філософи
Конфуцій

(551 - 479 pp. до н.е.)

«Добродійність не буває самітньою, у неї поза будь-яким сумнівом є сусіди»

«Життя та смерть визначаються долею, багатство і визнання залежать від неба», — так сформулював Великий філософ одне з висхідних положень свого вчення, яке невдовзі стало офіційною політичною й моральною доктриною тогочасної китайської держави.

Китай V—III ст. до н. е. відомий значним розквітом культури, науки й ремесел і, одночасно, суперництвом «семи найсильніших царств, які вели між собою постійні міжусобні війни. Застосування залізних знарядь праці сприяло швидкому розвитку землеробства, ефективному використанню іригаційних (зрошувальних) систем. Розвивались ливарна справа, будівництво, ювелірна справа, наука та мистецтво. Одночасно загострювались суспільні суперечності. Боротьба між політичними угрупуваннями загрожувала розпаду держави, руйнації засад усталеного способу життя, культури, господарювання.

Суспільство потребувало ідеології єднання, взаєморозуміння та спокою. Воно прагнуло до встановлення більш-менш регламентованого порядку, у системі якого кожен зміг би знайти для себе узагальнені правила поведінки. Дещо подібне до них запропонував народу напівлегендарний філософ Лao-цзи. Цілісну ж систему поглядів, що базувалась до того ж на глибинній давньокитайській традиції, створив проповідник (а згодом — вчений) родом із царства Лy Кун-цзи (Конфуцій).

Життя майбутнього філософа складалось непросто. Будучи вихідцем із знатного князівського роду, коріння якого сягає династії Інь XI століття до н. е., хлопчик із дитинства зазнав до себе зневагу й образу, жорстокість і навіть знущання. Смерть батька кинула його у вир суворого виховання, виживання, прислужництва заради шматка хліба. Але все ж це не завадило йому доторкнутись до мудрості давніх культур, переосмислити їх у відповідності з орієнтаціями часу, викристалізувати те головне, що навічно увійшло до скарбниці людської мудрості.

Конфуцій багато подорожував. Його допитливий розум наполегливо шукав відповідей на ті запитання, які постійно ставило життя. Він зустрічався з державними діячами, вів бесіди з керівниками різних політичних угрупувань, однак довгий час утримувався від настанов і не залучався до роботи (участі) у будь-якій партії.

Фактом біографії Конфуція є його зустріч із літнім філософом Лао-цзи, автором досить відомого на той час учення про «дао». Авторитет Лао-цзи був безсумнівним, і Конфуцій із трепетом і глибокою душевною насолодою вслуховувався в повчання філософа щодо природного порядку виникнення, розвитку й руйнації всіх речей, їх спільної праоснови, необхідності гармонізувати ставлення людини до світу, співчуття пригнобленим тощо.

Енергійна й вольова натура Конфуція підштовхувала його до дії, громадянського волевияву, впливу на державні справи. Від радника до міністра — такий шлях пройшов Конфуцій у царині громадсько-політичної діяльності. Він став першим китайським професійним викладачем і організатором учених-інтелектуалів. За свідченнями древніх, Конфуцій мав близько трьох тисяч учнів! Він навчав мудрості, державним справам, законам і моралі, а головне — бути справедливим як по відношенню до людей, так і в ставленні до держави. Філософ був глибоко переконаний у тому, що «навчання не залежить від походження того, хто навчається», й віддавав учням усі свої інтелектуальні надбання практично задарма. Йому вдалося здійснити ряд прогресивних реформ і разом із тим нажити серйозних супротивників і навіть ворогів, серед яких був його високий патрон.

Далі слідували вигнання й довга подорож між країн і народів: Конфуція приймали при дворах і в народі; йому віддавали шану; перед ним запобігали й у той же час — переслідували та навіть здійснили замах на життя.

Сувора доля гартувала характер, характер викристалізував мудрість, з якою Конфуцій знов і знов ішов до людей, виховуючи високе моральне начало.

Філософські та морально-етичні погляди Конфуція дійшли до нас завдяки свідченням багаточисельної армії прибічників та критиків філософа, зокрема, завдяки книзі «Бесіди її судження», що була складена учнями філософа на основі його міркувань і суджень.

Центральним поняттям своєрідної філософської концепції Конфуція є поняття «жень» - джерело моральних якостей людей, організуюча та інтегруюча сила природного існування й людського життя, принцип культури взаємодії людини зі світом та іншими людьми. Головний зміст «жень» філософ розкривав словами: «Чого не бажаєш собі, того не роби людям», визначена Конфуцієм домінантна етико — соціальна орієнтація пізніше знайде втілення в Біблії. А ще пізніше її повторить, піднявши до рівня «золотого правила моральності», німецький філософ І. Кант. Навіть якби Конфуцій більше не сказав нічого оригінального, саме цим «правилом» він залишив би про себе пам’ять, як про одного з найгеніальніших інтелектуалів людства. Проте Конфуцій обґрунтував складний і суперечливий поділ людей на соціальні групи (категорії), суспільне значення морального виховання індивідів, сутність державної влади як механізму керівництва суспільством на засадах високої народної довіри, чіткого розподілу громадських обов’язків та особистого прикладу моральності панівних (керівних) верств населення.

Звичайно, філософ створював соціально-філософську систему за загальними світоглядними орієнтаціями своєї епохи, її економічними й політичними реаліями, науковими й загальнокультурними надбаннями та прорахунками. Саме тому в його вченні суперечливо співіснують, часом заперечуючи одне одного, як інтелектуальні завоювання загальнолюдського Гатунку, так і історично зумовлені духовні орієнтації. Скажімо, Конфуцій, відповідно до вимог часу, рішуче протиставляючи «благородних» «простолюдинам», трактував панівний стан перших їх внутрішніми моральними якостями. Він обстоював непорушність суспільного поділу людей на відповідні верстви («...Володар повинен бути володарем, а підлеглий — підлеглим...»), наголошував на різноякісній нормотворчій системі, що регулює їх стосунки.

Відомим Конфуцій залишився в історії і як проповідник відповідних правил, чеснот, норм поведінки та виховання. П’ять визначених ним обов’язків: а) синівське шанування батьків; б) покірність молодшого брата старшому; в) покірність дружини чоловікові; г) суворе дотримання дружиною подружньої вірності; і) вірність у дружбі — у різних інтерпретаціях і сьогодні присутні в культурах і традиціях багатьох народів.

Багато цінних порад Конфуцій адресував політикам та державним діячам: політик повинен піклуватися про благо народу та його освіту; забезпечувати харчуванням, підтримувати оборонні споруди, завойовувати довіру. У державі, повчав він, будуть панувати мир і злагода лише за умови, коли кожен виконує свої обов’язки: государ керує державою, міністр - справами, батько виконує обов’язки батька, син - сина. Виховувати, підкреслював філософ, потрібно прикладом, а не покаранням, авторитетом, а не приниженням особистості. Подібний «порядок речей», до якого потрібно повертатися, за думкою Конфуція, існував у царині тисячолітніх імперій. Майбутнє держави мислитель бачив надто суперечливим і складним.

Учення Конфуція — конфуціанство — не мало й не має сьогодні однозначної оцінки. Власне, мабуть, її не може бути взагалі. Наприклад, відомий китайський філософ Мо-цзи (479- 381 pp. до н.е.) взагалі заперечував конфуціанство, особливо в тій частині, де йшлося про поділ людей на «благородних» і «низьких», обстоювалися привілеї панівних верств населення, різнопланові норми поведінки для різних соціальних верств. Такі ж мислителі, як Мен-цзи (372-289 pp. до н.е.), Чжоу-янь (340-305 pp. до н.е.), захоплювалися конфуціанством, розвивали й пропагували його основні положення. Подібні суперечливі оцінки відносно конфуціанства й Конфуція розсипані по всій інтелектуальній історії людства від її витоків до наших днів. Однак, справа не в тому. Конфуцій, коли б чи не першим серед перших мислителів давнини, створив оригінальну й цілісну (хоч, безумовно, і внутрішньо суперечливу) філософську систему соціуму, обґрунтував особливості її функціонування, виявив фундаментальні засади інтеграції, а головне — у статусі головної суспільної цінності поставив орієнтацію громадської злагоди, моральної єдності індивіда й суспільства, краси і добра, істини і справедливості.