Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Липинський В'ячеслав

Липинський В'ячеслав (1882 — 1931)— український історик, політолог, громадсько-політичний діяч, випускник філософського факультету Краківського університету. Був організатором Української демократично-хліборобської партії, послом гетьманського уряду та УНР у Відні, одним із засновників «Українського Союзу хліборобів-державників». Сформулював і обґрунтував доктрину українського консерватизму. Вважав, що для України була б найпринагіднішою спадкова монархія на чолі з гетьманом як символом української національної ідеї. Влада гетьмана має бути обмежена двома законодавчими палатами: нижчою — з'їздом рад поодиноких земель і вищою — Трудовою Радою держави. Липинський визначив основні підвалини української монархічної державності, особливо політичного режиму влади, яку назвав класократією. Це було своєрідним запереченням республіканської парламентської демократії. Суть класократії — у пануванні активної меншості — аристократії. Липинський пропонував обирати аристократію з різноманітних класів — хліборобського, промислового, купецького і фінансового, комунікативного, інтелігенції тощо. Дбав і наполягав на інтенсивній пропаганді консервативної ідеології, на підтримці хлібороба — власника. Головною умовою відновлення української державності вважав єдність і солідарність. Пропонував утворити міждержавний союз трьох Русей: Московської, Білоруської, Української. Найвідоміші твори: «Україна на переломі», «Листи до братів-хліборобів».

Головатий М. Ф. Соціологія політики. — К., 2003.

М. Головатий





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.