Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

«Левіафан, або суть, будова і повноваження держави церковної та світської»

«Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та світської» — трактат англійського філософа Томаса Гоббса, присвячений проблемам держави.

Робота створювалась у період буржуазної революції в Англії. Т.Гоббс на той час був вчителем, та викладав у родині багатого дворянина. На написання цієї роботи філософа наштовхнули події, які він бачив на вулиці: перехід від абсолютної монархії, громадянські війни, репресії короля, Короткий та Довгий парламенти, що показали свавілля влади. Він намагався обміркувати ці події, оскільки був консерватором за своїм соціальним напрямком, він вважав революціонерів ворогами, що не розуміли, що повертаються до «природного стану».

Твір розділено на 4 частини, та налічує 96 сторінок. Український переклад «Дух і літера» 2000 р. У першій частині Т.Гоббс описує матерію, з якої створено Левіафана, та його творця — людину. У другій частині — як, та шляхом яких угод він був створений, які права та обов'язки суверена, та що підтримує державу чи призводить до її падіння. 3 частина присвячена християнській державі. Четверта частина має назву «Королівство темряви».

Левіафан — ім'я біблійного чудовиська, зображеного як сила природи, яка принижує людину. Гоббс використовує цей образ для опису могутньої держави («смертного Бога»).

При створенні теорії виникнення держави Гоббс відштовхується від постулату про природний стан людей «Війна всіх проти всіх» (лат. Bellum omnium contra omnes) і розвиває ідею «Людина людині — вовк». Люди, у зв'язку з неминучим винищенням при перебуванні у такому стані довгий час для збереження своїх життів і загального миру відмовляються від частини своїх природних прав і згідно негласно укладеному суспільному договору наділяють ними того, хто зобов'язується зберігати вільне користування збереженими правами — державу.

Державі, спілці людей, в якій воля одного (держави) є обов'язковою для всіх, передається завдання регулювання відносин між всіма людьми.

У вступі, Томас Гоббс розкриває поняття Левіафану, якого Т.Гоббс називає Республікою, або Державою. (У Левіафані верховна влада — це душа, інши представники судової та виконавчої влади — суглоби, нагороди та санкції, що застосовуються до суглобів є нервами, які примушують суглоби до певних дій, а безпека народу — є його головним завданням. Радники держави — це його пам'ять, закони — його розум, занепад держави — його хвороба, громадянська війна — смерть. Домовленості та компроміси, за допомогою яких було об'єднано усе тіло Левіафана, є певним закляттям, результатом якого є він — Левіафан.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ:

У першій частині він надає поняття природного права (Jus naturale) — це свобода людини використовувати власні сили на свій розсуд, для захисту власної природи, власного життя. Природне право надає людині свободу робити усе те, що за її судженнями є найбільш розумним та вірним. Природний закон (lex naturalis) — загальне правило, згідно з яким людині забороняється робити те, що є згубним для її життя чи позбавляє людину засобів для самозахисту. Природний закон також забороняє нехтувати тим, що людина вважає найкращім засобом для збереження життя. Тобто можна сказати що Гоббс дає поняття закону як зобов'язання, а права як свободи. Значення цих двох понять автор трактує так: у природному стані кожна людина керується своєю власною головою, і не існує жодного засобу, який не можна було б використати заради захисту від своїх ворогів, у цьому стані людина має право на все, навіть на життя другої людини. Змінює ситуацію закон, який притаманний саме стану громадянського суспільства, і цей закон говорить про те, що кожна людина повинна добиватися миру, якщо вона ставить собі мету досягти його; якщо ж вона не може досягти миру, то вона може використати будь-які засоби, які дадуть їй перевагу на війні.

Підбиваючи підсумки, Томас Гоббс виказує 19 природних законів:

1. Основний закон складається з двох частин, перша частина говорить про те, що слід шукати миру та триматися його, а друга частина про природне право, яке зводиться до права захищати себе усіма можливими засобами.

2. Кожна людина повинна бути готовою відмовитися від свого права на «все», та в інтересах миру та самозахисту дозволяти собі стільки ж, скільки він дозволив би іншим, по відношенню до себе.

3. Люди повинні виконувати укладені угоди, інакше угоди не будуть мати ніякого сенсу.

4. Людина, яка отримала благодіяння він іншої людини, повинна зробити деяке благодіяння на зустріч, бо будь-яке благодіяння є бажанням отримати щось в обмін.

5. Повинна бути виключена з суспільства людина, яка у силу своєї жадібності хоче утримати за собою те, що є для іншої людини предметом першої необхідності.

6. Людина повинна вибачати минулі образи тим, хто, визнаючи свою вину, бажає вибачення.

7. Якщо людина бажає помсти, вона повинна керуватися не розмірами здійсненного зла, а розмірами того добра, яке вона отримає в наслідок помсти.

8. Жодна людина не повинна дією, словом чи чим то ще, виказувати нелюбов до іншої людини, бо це породжує боротьбу.

9. Питання про те, хто є кращою людиною, не має місця у суспільстві, де усі люди є рівними.

10. Жодна людина не повинна надавати у договорі собі права, якого вона не надала б іншій стороні договору.

11. Кожен арбітр повинен чесно та сумлінно вирішувати суперечки, бо в іншому разі вони будуть вирішені лише війною.

12. Якщо річ не можна поділити, вона повинна бути спільною, у рівному значенні.

13. Якщо ж, річ не можливо поділити, але є певні люди які вважають її своєю, така суперечка повинна бути вирішена за жеребом.

14. Речі, які не можуть бути поділені, та не можуть бути спільними, повинні передаватися першому володарю, або першонародженному як отримані за жеребом.

15. Усім людям, які є посередниками миру, повинна бути надана недоторканність.

16. У суперечці люди повинні довіряти 3 особі — арбітру.

17. Ніхто не може бути суддею самого себе, бо це не має сенсу.

18. Ніхто не може бути арбітром у справі, до якої він має вигоду.

19. У питаннях про факт, суддя не повинен схилятися у довірі до певної сторони, тому він повинен довіряти 3 особі — свідку.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ:

У розділі другому, йде мова про становлення, розвиток, та функціонування держави. Томас Гоббс є одним з творців договірної теорії походження держави. Згідно з його вченням, держава та право з'являється як наслідок того, що люди віддають частину своїх прав державі, для того щоб держава могла захистити цих людей. Це необхідно тому що у природному стані люди знаходяться у стані «Війни усіх проти кожного».

У цьому випадку кожна людина сама повинна захищати свої права, свою безпеку, то що. Оскільки у кожної людини є свій погляд на істинність дій та суспільство знаходиться у стані війни, не можлива домовленість як така, бо кожен буде захищати виключно свої інтереси та виключно свою точку зору. Тому Т. Гоббс й створив договірну теорію, згідно якій захист людської безпеки та людських прав покладається на представників влади. У громадянському стані суспільства держава, через своїх представників, захищає свій народ, забезпечуючи йому мирне існування.

Також, у цьому розділі Т. Гоббс міркує про те, у якому випадку люди мають право на повалення влади, та держави у цілому. Це можливо лише у тому разі, коли держава починає вбивати своїх громадян, тобто вже не виконує своїх функцій по захисту людей. У цьому випадку держава перетворюється на біблейське міфологічне створіння — морського монстра Левіафана, котрий пожирає усе. В інших випадках люди повинні терпіти державу та її владу, інакше, поваливши державу, вони повернуться до природного стану і зазнають суттєвих втрат.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ:

У третьому розділі роботи Т.Гоббс розкриває сутність християнської держави та розумні способи співпраці між церквою та державою, роль релігії у житті держави та її суспільства.

ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ:

Королівство темряви у четвертому розділі слід розуміти як «союз ошуканців, що хочуть отримати владу над людьми у цілому світі, засобами темних і помилкових доктрин». Гоббс перераховує чотири причини цієї темряви:

✵ Перша полягає у помилковому тлумаченні Письма, та використання його для підриву прав громадянського суверена.

✵ Про другу причину він говорив — «Тепер поколінню Церкви Риму я скажу, що їх способи використання святого Письма є звичайним свавіллям та богохульством. Тобто, використання образів як ідолів є прямим підривом авторитету держави та її органів, бо громадяни починають вірити саме у них, а не у державу.

✵ Третьою причиною, за судженнями Гоббса, є те, що релігія є не постійною, вона змінюється, і разом з нею змінюються їі закони, що також наносить шкоду державі та їі громадянам. Як приклад, він наводить ситуацію з ідеєю Галілео Галілея про округлу форму землі, що спочатку була переслідувана церквою, а згодом була прийнята, як одна з основних.

✵ Четверта причина пов'язана з помилковим використанням традицій народу, або вигадування цих традицій заради підриву авторитету суверена, чи заплутування людей.

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ

✵ У романі Дена Сіммонса «Терор» (2007) Крозьє на проповідях іноді читав на пам'ять розділи з «Левіафана», називаючи його «Книгою Левіафана».

✵ Однойменний фільм Андрія Звягінцева (2014) розвиває ту ж ідею держави-чудовиська.

ДЖЕРЕЛА:

Юридическая энциклопедия / Отв. ред. Б. Н. Топорнин. — М.: Юристь, 2001.; Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона.; Большая советская энциклопедия. — Издательство «Советская энциклопедия». 1970 - 1977.; Иллюстрированный энциклопедический словарь. Издательство: Большая Российская энциклопедия, Оникс; 2000.; Томас Гоббс, «Левіафан». К.: Дух і літера. 2000 р.