Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Леонід І (508/507 - 480 рр. до н. е.)

Спартанський цар з 488 р. до н. е., син Анаксандрида, зведений брат і нащадок Клеомена, царя Спарти, який у 494 р. до н. е. отримав перемогу над головним противником Спарти — Аргосом. Клеомен відмовився вести боротьбу проти персів і не підтримав повстання іонійських міст у 500 р. до н. е. проти перських завойовників, які загарбали названу територію у другій половині VI ст. до н. е. Леонід — видатний полководець, герой третьої Греко-перської війни. Вона почалася з того, що армія Ксеркса, по сконструйованих перськими інженерами двох наплавних мостах через протоку Геллеспонт (Дарданелли), без будь-якого опору з боку греків, перейшла на європейський берег. Як стверджують історичні документи — це було ціле переселення народів, які представляли 46 націй і народностей світу, при всій різноманітності їх національного одягу і озброєнні. Сім днів і ночей підряд персидські війська, а це майже 800 тисяч піхотинців і 80 тисяч вершників переходили через міст на чолі з царською гвардією (10 тисяч «безсмертних»). По другому мосту безперервно рухалися вози з провіантом. Рядом з сухопутним військом протоку форсував царський флот — 3 тисячі транспортних суден, 1,2 тисячі військових кораблів. Організація третього походу персів досить добре була продумана, ніхто не сумнівався в перемозі. У поході були присутні всі члени царської сім'ї, всі Ахеменіди. Піхотою командували шість головнокомандувачів, кіннотою — три, із них два — сини Датіса, царською гвардією командував Гідарн.

Греки відмовилися він наступальних дій, вони не утримували позицій біля Олімпу, а обрали позицію в горах Ети, у тилу Фермопільського переходу. Як завжди запізнювалися головні сили спартанців, ходили зрадливі плітки серед пелопоннеського війська, що потрібно і далі відступати в глибину країни до Істми. Флот нараховував 271 корабель, він був зібраний біля острова Евсея. Військом командував спартанський цар Леонід, флотом — спартанець Еврибіад.

Перші сутички відбулися на морі, між розвідкою обох армій. Потім перська ескадра у складі 200 суден намагається зайти грекам в тил і допомогти основним силам флоту, які наступали з фронту. Маневр був задуманий геніально, і якби він вдався, як стверджували самі елліни, всіх їх чекала загибель. Але буря на морі стала на перешкоді царської ескадри і коли вони досягнули південної частини острова Евсея, морська битва між двома флотами, при Артемисії, уже закінчилась. Хача її епілог був в цілому за греками, але в кінцевому рахунку він нічого не вирішував.

Біля Фермопільського переходу справа практично була втрачена. Перське сухопутне військо, не зустрічаючи опору з боку греків, підійшло до названого переходу з боку рівнини південніше міста Антикіри. На протязі п'яти днів перси стояли спокійно, не атакували — Ксеркс чекав, що греки віддадуть позицію без бою, коли побачать перед собою його багаточисельне військо. Але вони прорахувалися, цар Леонід думав по іншому. Він вирішив стояти на смерть, хоча війська у нього було досить мало. Йому було уже за 50, він був людиною досвідченою. Коли загін виходив із Спарти, він сказав крилату фразу:

«Щоб перемогти, і тисячі замало, а щоб вмерти, досить і трьохсот».

Загін, який перекрив Фермопільський прохід, нараховував 7 тисяч воїнів-гоплітів (списоносців) і обмежену кількість лучників. Самих спартанців (вважають, що то була царська охорона), було лише 300 чоловік.

Чи могли союзні грецькі міста виділити більш солідні збройні сили? Так, могли, але вони не думали про захист переходу і збирали всі сили для оборони Коринфського перешийку.

На шостий день персам була подана команда наступати. Першими відчули міць Леонідової оборони мідійці. Вони уже чули про спартанських гопліпів, один, з яких, міг впоратися з кількома противниками.

Такі чутки були серед перського війська. Тепер вони відчули це в реальному двобої. Мідійців змінили кіссійські стрільці із луків, потім загін перської гвардії, але зрушень не було — загін Леоніда два дні не зрушив з місця.

Перси відмовились нападати з фронту. Вони почали шукати людину, яка знала іншу гірську дорогу до села Альпен, що виходила в тил загону Леоніда.

Геродот зберіг для наступних поколінь ім'я зрадника, який цю дорогу вказав персам. Його звали Ефіальт. Він провів перський загін «безсмертних» на чолі з Гіданом, який знищив тисячний заслін греків і вийшов в тил Леоніду.

Спартанський цар зрозумів, що вирватись із оточення він не зможе. Він наказав головним силам відійти за Фермопіли, залишивши з собою 300 спартанців, 400 фіванців і 700 фесіян. Прибулий до Леоніда перський гонець запропонував йому здатися зі словами: «Безумець, наші стріли закриють сонце». Леонід відповів: «Тим краще, будемо битися в затінку». Смертельна битва почалася з того, що Леонід із перших воріт ущелини наніс удар по персам. В цій страшній січі він загинув сам, а з ним і два брати Ксеркса.

Але з тилу поспів Гідарн і всі захисники Фермопіл героїчно прийняли смерть. Вдалося врятуватися лише одному воїну, який лежав хворий у сусідньому селі. Його спартанці прокляли і піддали остракізму. Ксеркс після битви наказав відтяти голову Леоніду і розіп'яти на хресті, чим осоромив себе на всі віки. Спартанці, на честь своїх героїв, спорудили на пагорбі, де загинули останні захисники Фермопіл, кенотаф (пусту гробницю) з кам'яним левом і надписом, складеним Симонідом: «Зі звірів я — найсильніший; з людей сильніший усіх той, кого я стережу тут у кам'яній гробниці». А усім загиблим поблизу Фермопіл присвятили наступні слова: «Із тримільйонним військом тут колись билися чотири тисячі пелопоннесців». Всі захисники Фермопіл стали героями Античної Греції, як і їх вождь Леонід.