Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Ліпсет Сеймур Мартін (18 березня 1922 р.)

Американський соціолог і політолог функціоналістського напрямку. Основні праці присвячені соціології політики. Президент Американської асоціації політичних наук, віце-президент по соціальних науках Американської академії мистецтв і наук (1974 - 1978 рр.), член Національної академії наук і Національної академії утворення США. Лауреат премій Макайвера і Гюннара Мюрдала і медалі Таунзенда Харріса. На формування поглядів Ліпсета суттєвий вплив зробили ідеї М. Вебера (особливо про форми влади і легітимності), а також погляди Мертона і Лазарсфельда. Основна проблема досліджень Ліпсета — демократія в сучасному світі.

На основі аналізу результатів виборів і опитувань суспільств щодо чинників формування політичної культури і думки Ліпсет спробував виявити умови, причини і сили, що підтримують як про-, так і антидемократичні рухи. Дослідуючи демократію США, історію політичної системи країни, він прийшов до висновку, що тут, як і у багатьох інших країнах, у період свого формування влада була узаконена за допомогою харизми. Ліпсет приділяв велику увагу проблемі легітимності в сучасних суспільствах, стверджуючи, що стабільність кожного державного ладу цілком залежить від його законності й ефективності.

Законність, з точки зору Ліпсета, носить оцінюючий характер, що зв'язано зі здатністю системи формувати і підтримувати у масах переконання в тім, що функціонування існуючих політичних інститутів є найкращим. Ефективність, на його думку, переважно «інструментальна», й означає задоволеність процесом керування соціальною системою. Виходить, частина наукової діяльності Ліпсета присвячена дослідженню інтелектуальних еліт, їхньої ролі у функціонуванні влади, співвідношенню пануючої й інтелектуальної еліт. Разом із Шилзом і Беллом розробляв концепцію деідеологізації, що проголосила крах ідеології через повну втрату нею ідейної заможності і значимості до середини ХХ ст.. Згодом Ліпсет визнав помилковість цієї концепції.

Ліпсет, Блау і Дункан, чиї роботи були написані після Другої Світової війни, були важливим внеском у вивчення соціальної мобільності з питань «винятковості» американського суспільства. Сучасні тенденції зміни ступеня мобільності у США прогнозують по суті схожі висновки американських вчених в галузі політичної соціології.

На їхню думку, ступінь мобільності «мас» у Сполучених Штатах істотно не відрізняється від ступеня мобільності, зареєстрованої в інших економічно розвинутих суспільствах - у всіх цих країнах рівень мобільності у будь-якому випадку залишається високим. З огляду на значну близькість їхніх позицій по даному питанню, можна було б очікувати, що й у цілому оцінка цими авторами мобільного суспільства, виходячи з їхніх соціально- політичних поглядів, буде подібною; однак їхні оцінки явно розрізняються.

З погляду Ліпсета, у контексті більш зрілої ліберальної демократії, де економічний ріст і більша рівність умов згладять класові антагонізми, необхідність збільшення рівності можливостей і рівня мобільності є спірної. Він вважав, що наслідки цього процесу можуть бути соціально руйнівними і політично дестабілізуючими.

Ліпсет був серйозно стурбований тим, що мобільність окремих індивідів може позначитися на соціальному і політичному порядку. Високий ступінь мобільності може привести не тільки до особистого задоволення і, отже, соціально-політичної терпимості, але також і до виникнення почуття особистої незахищеності і обурення, образи, злості. Це приведе до відмови індивідів від підтримки ними status quo, що підвищує імовірність їхнього примикання до екстремістських соціальних рухів. Таким чином, для Ліпсета мобільність - це не тільки процес пересування по соціально- економічним сходам, але також і процес відчуження від визначених груп і примикання до них чи інших. Цей процес може бути більш складним і напружений психологічно, оскільки мобільність часто є тільки часткової, тобто відбувається лише в одному вимірі. Наприклад, мобільність індивідів і груп у професійній сфері, викликана, допустимо, економічним ростом, не обов'язково спричиняє поліпшенню їхнього соціального життєвого рівня чи статусу при збільшенні обсягу політичної влади.

Ліпсет намагався привернути увагу до зворотної сторони мобільності і показати, що наївна прихильність ідеалам відкритого суспільства може викликати ряд непередбачених проблем. Аналіз Ліпсета наводить на думку, що в інтересах збільшення стабільності ліберально-демократичного порядку деякі аспекти радикального універсалізму, настільки високо оцінюваного Блау і Дунканом, мають потребу в модифіцакації, а саме - не завжди буде вірним відкидати цінності розпорядження на користь цінностей досягнення відкритого суспільства.

Таким чином, праці у галузі політичної науки Ліпсета є прикладом того, що відношення прихильника ліберальним поглядам до проблеми мобільності можуть бути досить неоднозначними і поміркованими, хоча це не значить, що вони обов'язково повинні бути тільки негативними. На противагу цьому відношення до мобільності у Великобританії більш позитивно, хоча насправді воно і виростає з основної традиції соціалістичної думки: з фабіанства і британського «етичного» соціалізму.

Якщо уважно проаналізувати концепцію Сеймура Ліпсета «Умови і реквізити демократії», то ми ознайомимося і з основами положення демократичного елітизму. Він наголошував на значенні незалежних центрів впливу для демократичних укладів, зокрема, на значенні консенсусу у суспільстві. Існування сучасних еліт грунтується не на протиставленні масі, а на загальних ціннісно-нормативних стандартах. Зі свого боку, наявна ціннісна система легітимізує рольову деференціацію та авторитет еліти.

Метр політичної соціології намагається показати, що стабільність демократичного правління залежить від рівня економічного розвитку й освіти населення. На основі порівняльного аналізу С. Ліпсет стверджує, що зі зростанням добробуту й освіти середнього громадянина зменшується потенціал радикалізму та авторитаризму у суспільстві. Американський дослідник доходить висновку щодо суттєвих змін відносин еліта-маса, завдяки впливу громадянської думки, електоральному вибору, об'єднанням і союзам громадян, засобам масової інформації тощо, а також вагомості суспільної моралі (перевага громадських інтересів, альтруїзму, гуманістичних ідеалів та ін.).

ДЖЕРЕЛА:

Політичний словник. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976.; Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 1. — Київ, 1977.; Політологічний енциклопедичний словник. - К., Генеза. - 1997. - 400 с.; Політологічний словник. / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонця. - К.: МАУП. 2005. - 792 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І - Північна Америка. - Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, - Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. - 798 с.