Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Марксизм-ленінізм

МАРКСИЗМ-ЛЕНІНІЗМ (приблизно до середини ХХ ст. також під назвою більшовизм) — крайня ліва політична ідеологія XX ст., російський радянський різновид «марксизму». Після Жовтневого перевороту 1917 р. і до розпаду СРСР у 1991 р. — офіційна партійна та державна політико-ідеологічна доктрина. Вона також була обов'язковою для всіх «соціалістично-орієнтованих» країн та сателітів Радянського Союзу.

Апологети називають марксизм-ленінізм «цілісним філософським, економічним та політичним вченням» або «наукою» соціалістичної революції та побудови «робітничім класом» на чолі з його «авангардом» — КПРС соціалістичного суспільства та комунізму.

Критики вважають марксизм-ленінізм догматичною тоталітарною ідеологією, квазірелігією або псевдорелігією, секулярною релігією, культом, міфологією.

Як варіант марксизму, «марксизм-ленінізм» у Росії був спочатку спрощений («розвинений і доповнений» відповідно до російських реалій) Леніним, а потім радикально відредагований Сталіним. Автори марксизму-ленінізму постійно стверджували, що він є логічно самодостатна «наукова система».

Як і всяка релігійно-ідеологічна догматична система, марксизм-ленінізм розповсюджувався («місіонувався»), або силоміць насаджувався у залежних державах-сателітах.

Основний підхід до історії людства

Згідно з марксистсько-ленінським підходом, історія людства розвивається відповідно до певних правил — фаз та етапів. Соціалізм, як «вища» та «більш гуманна форма» суспільства, мусить

революційним шляхом замінити міжнародний капіталізм. Носієм революції є «робітничий клас».

Однак, щоб виконати свою історичну місію він потребує «авангард» — Комуністичну партію «нового типу», яка характеризується жорстким централізмом («демократичний централізм»).

Однак цей «дем. централізм» не має нічого спільного з демократією у сенсі вільного демократичного громадянського суспільства, що спирається на Конституційний лад та Закон.

За леніним марксизм при своєму створенні мав такі джерела:

Класичну німецьку філософію (Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах).

Англійську політичну економію (Давид Рікардо, Адам Сміт).

Французький та англійський утопічний соціалізм (Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен).

Структура

Внаслідок обробки Леніним і Сталіним похідних ідей Маркса та Енгельса утворилася така конструкція, що складається з великих блоків, які в СРСР називалися самостійними «науками»:

Діалектичний матеріалізм — яким, власне, сам Маркс не цікавився;

Історичний матеріалізм — зарахований у кінці 1970-х рр. до діалектичного матеріалізму та тлумачений як поширення принципів останнього на сферу суспільних явищ;

«Політична економія соціалізму» — на відміну від класичної політичної економії або «політичної економії капіталізму» ніколи так і не була конституйована в наукових економічних поняттях.

«Науковий комунізм» — комуністичне пророцтво або «соціальне прогнозування», яке то оголошувало побудову комунізму справою найближчих десятиліть, то навпаки — відсувало його на «історично осяжний період».

А також з менших блоків, які звалися окремими «вченнями»:

«Вчення Леніна про імперіалізм як останню стадію капіталізму» — мало за мету пристосувати старий (XIX ст.) опис капіталізму до реалій XX ст. і, всупереч фактам, відстояти стару ідею, що загальна криза капіталізму продовжує поглиблюватися;

«Вчення про класову боротьбу робітничого класу» та про «всесвітню соціалістичну революцію»;

«Вчення про партію нового типу» — доктрина партії комуністів-«більшовиків» та пов'язаного з цією партією революційного руху, що розвинена Леніном і не має жодного відношення до ортодоксального марксизму;

Конкретизація принципів на практиці:

Комуністичні ідеологи та апологети представляли марксизм-ленінізм, як «цілісну наукову систему» знань. Згідно з сучасними критичними поглядами марксизм-ленінізм — це еклектичний та суперечливий конгломерат різних поглядів, які з часу свого створення не відповідають об'єктивній дійсності. Марксистсько-ленінська партія (КПРС), користуючись цим «вченням», була змушена висмикувати тези з нього відповідно до політичної ситуації або багаторазово їх міняти, згідно з політичною кон'юнктурою.

Незмінним залишалось центральне ядро марксизму-ленінізму:

Влада в країні повинна належати одній — комуністичній партії. Влада ця повинна мати монопольний характер — жодного реального поділу державних політичних інститутів на законодавчу, виконавчу чи судову владу («диктатура пролетаріату»). Влада розподіляється, делегується зверху-вниз, жодної демократії, жодної свободи внизу («принцип демократичного централізму»).

Суспільство існує і розвивається за планом, накресленим цією партією (див. Програма КПРС). Не може бути жодного змагання ідей, тобто не може бути жодної іншої конкурентної комуністичній ідеології;

Заради збереження цієї влади підходять будь-які методи, про якісь моральні або гуманітарні обмеження чи матеріальні бар'єри — не може йти мови.

Всі сфери людського суспільного життя — економічна діяльність і господарська власність, культура та добробут, духовне життя та ідеологія, приватна сфера людини — повинні бути підпорядковані й підконтрольні центральній монопольній владі (див. Тоталітаризм).

Функціонально марксизм-ленінізм виконував такі ролі у суспільстві:

Державна доктрина Радянського Союзу та його правлячої партії (КПРС);

Власне ідеологія комунізму (соціалізму);

Навчальна дисципліна;

Партійно-державні інституції, в чиїй компетенції були контроль та тлумачення марксизму-ленінізму, їхня ієрархія:

Ідеологічний відділ ЦК КПРС на чолі з секретарем — одним із членів Політбюро ЦК КПРС та відповідні відділи у ЦК КП союзних республік; відділи пропаганди та агітації центральних партійних органів.

Інститут марксизму-ленінізму, рос. ИМЛ (раніше: Інститут Маркса-Енгельса-Леніна, рос. ИМЕЛ) — головна «теоретична» інстанція; Академія суспільних наук при ЦК КПРС (рос. АОН) — центральний науково-навчальний заклад. Центральна та республіканські Вищі партійні школи (рос. ВПШ) — навчально-наукові заклади.

Чисельні кафедри марксизму-ленінізму та підпорядкованих дисциплін у всіх цивільних та військових ВНЗах СРСР всіх рангів та профілів.

Дисциплінарно марксизм-ленінізм поділявся на такі фахи:

Історичний матеріалізм;

Діалектичний матеріалізм (або матеріалістична діалектика);

Науковий комунізм;

Політична економія соціалізму;

Науковий атеїзм;

Історія КПРС.

У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, тобто наукові праці та економічні дослідження Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, ленінізм, тобто наукові праці В. Леніна та ідеї регіональних ідеологів, що трансформувалися на користь еліти, що володарювала у той або інший період.

Інституції

Головною теоретичною та науково-методологічною інституцією, що контролювала марксистсько-ленінську ідеологію у СРСР, був Інститут марксизму-ленінізму (раніше «Інститут Маркса-Енгельса-Леніна») при ЦК КПРС. Периферійними підрозділами були чисельні кафедри «марксизму-ленінізму», «марксистсько-ленінської філософії» та «наукового комунізму» — у всіх без винятку державних цивільних та військових вищих навчальних закладах. Відповідні наукові ступені та звання «кандидата» та «доктора наук» були наявні у номенклатурі Вищої атестаційної комісії.

Викладання та розробка марксизму-ленінізму як «наукової» дисципліни відбувалася:

✵ як у відкритих загальних державних вищих навчальних закладах (цивільних або військових);

✵ так і у власних (закритих) вищих навчальних закладах КПРС, а саме: у структурі Вищих партійних шкіл ЦК КПРС та Центральних Комітетів компартій союзних республік; та в Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві.

Джерела:

К.Маркс, Ф.Енгельс. Твори. — 2-е видання; В. І. Ленін. Повне зібрання творів. — 5-е видання.; И. В. Сталин. Вопросы ленинизма. — М.: Госполитиздат. 11 е изд., 1945.; Програма КПРС. 3-я редакція.; Философский Энциклопедический Словарь. М.: Изд-во «Советская Энциклопедия», 1983. с. 344 - 347.; Андрій Мінаєв. Ґенеза та розвиток соціалістичних ідей в ХІХ - на початку ХХІ ст. (короткий історичний огляд) // Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». — Чернівці, 2007. — Вип. 4. — С. 121 - 139.