Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016


Народне представництво

Форма участі народу у здійсненні державної влади та місцевого самоврядування з метою представлення його інтересів та захисту прав і свобод.

Є виразом єдності влади та свободи громадян. Становить основу демократичності політичної системи. Складна природа народного представництва полягає у тому, що, з одного боку, воно розглядається як організаційний елемент у системі влади, а з іншого — надає можливість громадянам брати участь в управлінні загальними, насамперед державними справами через своїх представників.

Теоретичною і правовою основою народного представництва є ідея верховенства народу, втілена безпосередньо у реалізації народного суверенітету. Ідея народного представництва належить філософам і мислителям Дж. Локку, Ш. Л. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, І. Бентаму та ін.

Основними способами реалізації народного представництва є вибори, за допомогою яких формуються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також референдуми, при проведенні яких забезпечується безпосереднє прийняття загальнодержавних рішень, насамперед, у вигляді законів.

Крім того, народне представництво забезпечується ще проведенням плебісцитів, опитувань, народних обговорень, мітингів, зборів за місцем проживання, шляхом подання до органів державної влади та місцевого самоврядування колективних та індивідуальних звернень.

Найпоширенішою формою реалізації народного представництва є система парламентаризму, яка забезпечує відкритий характер прийняття державних рішень.

На місцевому рівні народне представництво забезпечується реалізацією місцевого самоврядування, яке здійснюється територіальними громадами безпосередньо та через представницькі органи місцевого самоврядування.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 06/02/2024

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.