Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016
Протестантизм
ПРОТЕСТАНТИЗМ — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва у період Реформації у ХVІ ст. (лютеранство, кальвінізм тощо) та внаслідок подальшого внутрішнього поділу утворив такі течії як адвентизм, баптизм, методизм, євангелізм, п'ятидесятництво, течію харизматів тощо. Церкви й спільноти протестантів національного чи місцевого характеру є в усьому світі і їхнє поширення триває.
Історія протестантизму пов'язана з іменами великих представників людства, його культури, як-то: Ян Гус, Джон Вікліф, Мартін Лютер, Жан Кальвін тощо. Поява протестантизму стала переломним моментом у всій європейській культурі.
Термін «протестантизм» з'явився у 1529 р., коли Шпейрський рейхстаг скасував своє попереднє рішення від 1526 р., яким призупинялася дія Вормського едикту проти Мартіна Лютера. У відповідь декілька німецьких земель та ряд імперських міст виголосили протест.
Основи віровчення
Протестантизм виступає за те, що на перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Біблії. Протестантизм відкидає розподіл вірян на духовенство і мирян — тобто кожен вірянин може звернутися до Бога без посередників.
Основною ідеєю протестантизму, сформульованою Мартіном Лютером, є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями (на момент появи протестантизму суттєвим моментом була також боротьба з продажем індульгенцій, тобто ідеєю того, що від гріхів можна позбавитися за гроші). Натомість спасіння досягається винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом —Послання до Ефесян 2:8,9: Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.
Протестантизм, що виріс із боротьби з церковними традиціями, які, на думку протестантів, часто-густо відходять від витоків християнства, характеризується особливим наголошенням на знанні Біблії та оцінці усіх аспектів життя саме відповідно до біблійних постулатів.
Протестантизм усіх напрямків відстоює ту позицію, що знання релігійної істини дається людині божественним одкровенням. Протестантизм позбавляв папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії — протестанти проголошували право кожного вірянина не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію.
З огляду на соціальні та політичні умови виникли різні течії протестантизму:
Англіканство; лютеранство; кальвінізм; анабаптизм; баптизм; євангелісти; п'ятидесятники; харизмати; адвентисти; реставраціонізм; цвінгліанство; соцініани, або польські брати.
Деякі з цих течій із плином часу зникли (наприклад, цвінгліанство) або значно трансформувалися, як от анабаптизм. У пізніші часи з'явилися нові течії в протестантизмі. Серед них можна відзначити баптизм, адвентизм (від «пришестя»), п'ятидесятництво тощо. Вони, в свою чергу, теж зазнали поділів. Часто до протестантів відносять Свідків Єгови, а також унітаріїв, проте багато представників інших християнських конфесій не вважають Свідків Єгови християнами, тому що вони не визнають Ісуса Христа Богом, заперечують Трійцю і духівництво. Однак багато релігієзнавців не поділяють такої думки.
Видатні діячі протестантизму:
Лютер, Мартін, Кальвін, Дітріх Бонгоффер, Джон Вікліф, Іван Проханов, Чарльз Сперджен.
Видатні проповідники сучасності:
Віктор Гам; Біллі Грем; Йонгі Чо; Джон Мак Артур; Дерек Принс; Рик Реннер; Пет Робертсон; Кеннет Коупленд.
ДЖЕРЕЛА:
Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.; Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 06/02/2024
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.