Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Рухи суспільно-політичні

Суспільно-політичний рух - це найактивніша частина суспільства, покликана виражати інтереси певних соціальних груп громадян і спрямована на досягнення значної політичної мети.

У рух включаються особи, не вдоволені діяльністю тих або інших партій, які не бажають обмежувати себе статутними нормами й

програмними устремліннями, а також які не мають чітко виражених політичних інтересів.

Можна виділити основні відмінності суспільно-політичних рухів від політичних партій:

- соціальна база рухів ширша, аморфніша, строкатіша (до того самого руху можуть належати представники різних соціальних, ідеологічних, національних, конфесійних та інших груп);

- суспільно-політичні рухи зазвичай дотримуються тільки однієї політичної концепції й домагаються розв'язання однієї великої політичної проблеми, мають одну мету, а не комплекс цілей, як партія (досягши цієї мети, рух припиняє своє існування);

- суспільно-політичні рухи не настільки довготимчасові як партії, їх існування має ситуативний характер;

- суспільно-політичні рухи, не прагнучи до влади, намагаються вплинути на неї, підштовхнути дану владу до розв'язання своїх проблем (при боротьбі за владу суспільно-політичні рухи часто трансформуються в політичні партії), наприклад, в Україні - Народний рух України;

- центром політичної активності в суспільно-політичному русі виступає його ядро (авангард) - ініціативні групи, клуби, спілки тощо.

- у суспільно-політичному русі відсутні формальна внутрішня ієрархія, чітко виражене постійне членство, членські внески, немає статуту.

Можна виділити такі види суспільно-політичних рухів:

- залежно від сфери діяльності: соціально-політичні, етно-політичні, конфесіональні, економічні, екологічні, антивоєнні, наукові й т. д;

- залежно від цілей: революційні й контрреволюційні, реформаторські й консервативні, націонал-демократичні й загальнодемократичні;

- залежно від кількості учасників: масові, елітарні;

- залежно від місця в політичному спектрі: ліві, праві, центристські;

- залежно від масштабу діяльності: міждержавні, загальнофедеральні, регіональні, місцеві;

- залежно від соціального складу: професійні, жіночі, ветеранські, молодіжні;

- залежно від характеру виникнення: свідомо організовані й стихійні;

- залежно від способу організації: фронти, асоціації, об'єднання тощо;

- залежно від методів дії: насильницькі і ненасильницькі.

Друга половина XX ст. стала часом бурхливого розвитку суспільно-політичних рухів.

До основних причин формування різноманітних рухів можна віднести такі:

1) рівень освіти й культури, що зріс не тільки в індустріально розвинених країнах, але й у тих, що розвиваються, сприяв соціальній активності людей;

2) стрімке зростання різних видів комунікації (радіо, телебачення, комп'ютерні мережі) значно розширив можливості людей у передачі інформації, і в тому числі соціального досвіду в різних сферах життєдіяльності;

3) науково-технічний прогрес не тільки позитивно, але деякою мірою й негативно вплинув на життя людини. Наукові досягнення людства призвели до створення таких видів зброї масового знищення, застосування яких навіть в обмежених масштабах може призвести до загибелі людства взагалі.

Це стало основною причиною появи цілої низки пацифістських організацій і рухів. Крім того, розвиток нових видів виробництва вплинув на навколишнє середовище. Природа «скорилася» людині й почала гинути. Руйнування довкілля стало причиною появи « зеленого руху»;

4) у кризовій ситуації в цей період виявилися й тоталітарні режими. Це стало причиною активізації боротьби за права й свободи людини й появи різних правозахисних рухів;

5) рівень життя людей, що зріс, і демократизація політичних систем привели до руху найактивнішу частину жінок. Феміністки повели боротьбу за перегляд всієї існуючої системи соціальних відносин між статями й ліквідацію будь-яких проявів дискримінації жінок;

6) поширення й утвердження в реальній політичній і соціальній практиці гуманістичних цінностей і ідеалів вплинули на активізацію боротьби за їхнє втілення. Це привело до створення різних суспільних об'єднань, що прагнуть до втілення ідей гуманізму.

ДЖЕРЕЛА:

Абрамов Ю.К., Гловіна Т.Ю. Політичні партії та рухи Росії. — Л., Прес Лтд., 1996.; Азаров Н.І., Андріяш Г.С. Політологія — М., Вищ. Шк., 2001.; Бутенко О.П. Радянська багатопартійність: проблеми формування. — М., 1991.; В'юницька В. З другої спроби. Багатопартійність в Росії після виборів 1993 р. // Діалог, 1994. № 1.; Гаджієв К.С., Введення в політичну науку. — М., Логос, 1999 р.; Головін Ю.О., Ковшиков М.Ф., Янкевич П.Ф і ін Соціально-філософські вчення з проблем державного будівництва. Історія і сучасність.Книга 2. Політологія — Ярославль, Ремдер, 2002.