Політологія: навчальний посібник Частина ІІ - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 8. Етнонаціональні відносини. Проблеми регіональної політики в Україні
Розвиток української національної ідеї в політичному житті України

Національна ідея виникає тоді, коли народ помічає свою єдність, внутрішню взаємозв'язок, свій історичний характер, свої традиції, свою долю і призначення, робить їх предметом своєї свідомості та мотивування своєї волі. Ідея не зникає і знову не з'являється в залежності від певних природних або соціальних змін в житті народу. Їй властиве лише оновлення та розвиток в залежності від тих чи інших історичних обставин. Українська національна ідея існує стільки, скільки існує сам український народ.

В українській національній ідеї домінуюче становище займало прагнення до здобуття державної незалежності та суверенітету. Першорядне значення займав і питання про соборність, тобто об'єднанні всіх українських земель, які з різних причин опинялися в ту чи іншу епоху в складі різних держав, в єдину державу. З часів козацької республіки українській ідеї властиве прагнення до демократичного устрою суспільства, в якому переважають такі цінності, як людяність, цивілізованість, гуманізм, державний патріотизм. В українській національній ідеї виразно простежується природна доброта, порядність, гостинність, охайність, поступливий характер, працьовитість, хоробрість.

Конкретне бачення національної ідеї залежить від історичної ситуації та суб'єктивного сприйняття мети народу і засобів її досягнення. Так, наприклад, Т.Шевченко вселяв надію народу на невідворотне революційне визволення від соціального й національного гніту, а також нагадував народу про традиції і цінності минулого, пробуджував національну свідомість і національну гідність. М.Грушевський вважав серцевиною української національної ідеї визнання права українського народу на самовизначення, а також пошук оптимальних форм його організації.

В умовах, коли Україна і її народ впродовж багатьох століть існували у складі інших держав, що мають свою національну ідеологію і політику, українська національна ідеологія не заохочувалася, а часто і піддавалася репресіям. У роки тоталітаризму українська національна ідея офіційно була визнана реакційної, ототожнювалася з націоналізмом, який був антиподом офіційної ідеології інтернаціоналізму ..

Волею долі і історичної обумовленості український народ, отримав незалежність і приступив до будівництва своєї держави. В цих умовах найважливішим є стимулювання політичної активності українського народу, сприяння духовному оновленню суспільства, здійснення глибинних перетворень економіки, утвердження і поширення в суспільстві державної ідеології, розробка цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства, концептуальним ядром якої має бути власне державна національна ідея.

Україна, як і переважна більшість країн світу, держава з багатонаціональним населенням. За даними перепису населення 1989 р. на території України проживало 72,7% українців, 22,1% росіян, 0,9% євреїв, 0,8% білорусів, 0,6% молдаван, 0,4% болгар, 0,4 % поляків, 1% гагаузів і 2,8% представників інших національностей.

Етнонаціональна політика демократичної держави повинна враховувати національний склад населення, надавати рівні права і свободи всім своїм громадянам незалежно від національної приналежності. Одним з перших законів незалежної України був Закон про національні меншини. У ньому продекларовані рівні права і свободи представникам різних національностей, передбачені заходи для задоволення культурних потреб національних меншин.

У складній ситуації опинився і сам український народ, що дав назву державі. В результаті перебування протягом століть у складі інших держав, він значною мірою втратив свою ідентичність, зазнав втрат у культурному розвитку. З набуттям державності успадковані великі економічні, соціальні та екологічні проблеми. Тому з самого початку своєї незалежності постало питання про національне відродження українського народу.

Сутність національного відродження полягає в усвідомленні етносом себе як нації, як дійової особи історії і сучасного світу. Національний ренесанс не є простим відновленням всього історичного минулого. Навіть якщо мова йде про відродження національного духу, то і цей процес не можна розуміти як повернення до старих форм культури. Не може бути і повернення до архаїчних форм господарського устрою, політичних та інших структур, ідейно-політичних доктрин, адекватних минулого.

Національне відродження — це не реставрація нації і вже тим більше не реанімація всього, що було в її історії. Відродження — це модернізація нації, її оновлення в системі реальностей сучасного життя. Мова йде про багатогранному процесі засвоєння на основі критичного переосмислення традицій народу і одночасно створення сучасних господарських, соціокультурних і політичних структур, інститутів і цінностей, завдяки яким нація стає сувереном своєї долі.