Українська мова. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації

Орфографія

Орфографія, або правопис, (правильний, пишу) - розділ мовознавчої науки, у якому розглядаються правила передачі звукової мови на письмі.

Одиницею орфографії є орфограма - єдино правильне написання, яке вибирають із ряду можливих: живе і жеве, схопити і зхопити, боротьба і бородьба.

Орфографія вивчає правила написання окремих слів, їх значущих частик (морфем), складних слів, великої літери, перенос слова з рядка в рядок.

Правопис ненаголошених голосних у коренях слів

У коренях слів пишуться літери е, и, о, коли вони відповідають цим же звукам у наголошених складах того самого слова чи спорідненого слова: зупинятися - зупинка, риплять - рипнути, розумний - розум, село - селище, берегти - збережений.

Проте є слова, у яких сумнівний голосний не можна перевірити зміною форми слова або дібравши споріднене. Це слова, які пишемо за історичним принципом правопису. Наприклад, літеру аслід писати у таких словах: багатий, багатир (заможний), багаття, гарячий, калач, кажан, хазяїн. Літеру о - у словах: гончар, лопата, поганий, богатир (велетень), монастир. Літера и: минулий, мисливець, пиріг, лимон, лиман, кишеня. Літера е: левада, леміш, медаль.

Правопис голосних Е - И, О - А в дієслівних коренях

В окремих дієслівних формах виникають зміни голосних [е] - [и], [о] - [а], які не можна перевірити наголосом. У цьому випадку треба пам’ятати: а та и пишуться, якщо у наступному складі з’являється наголошений суфікс -а і дієслово означає тривалу чи багаторазову дію: витерти - витирати, допомогти - допомагати.

Правопис И та І в коренях слів

У вимові [и] та [і] іноді наближаються один до одного. Тому можлива помилка в написанні деяких слів. Найчастіше помилка трапляється при написанні и, і після шиплячих та г, к, х. У коренях слів після шиплячих та г, к, х пишеться и: широкий, щит, кислий, загибель. Буква і пишеться тільки тоді, коли вона позначає звук, який при словозміні може чергуватися з [о] та [е]: гірка - гора, загін - загону, шість - шостий - шести, жінка - оженити.

Голосні в російських та інших слов’янських прізвищах

При написанні Е, Є:

1) російська Е після приголосних передається як українська Е (Лермонтов, Александров).

2) російська Е передається як українська Є:

а) на початку слова та після голосних (Єршов, Єгоров, Маєвський, Достоєвський);

б) при роздільній вимові (Григор’єв, Аляб’єв, Аркадьєв);

в) у суфіксах -єв, -єєв, якщо перед ними немає ж, ч, ш, щ, р, ц (Гордєєв, Агєєв, Окунєв, але Плещеєв, Андреєв, Писарев, Жданцев);

г) якщо у спорідненому українському слові російській Е у всіх формах слова відповідає українська І (белый - білий, репа — ріпа, песок - пісок, лес - ліс): Белов, Рєпін, Лесков, П’єсков, але Каменев (камінь, каменя), Лебедев (лебідь, лебедя).

При написанні И, І, Ї:

1) російській И відповідає українська И:

а) після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосним (Рощин, Чужинський, Циганков);

б) у суфіксах -ик, -иц, -ич, -ищ та у префіксі при- (Вучетич, Голицин, Радищев);

в) якщо в українській мові є аналогічне ім’я, похідне від слова, що пишеться з И (Виноградов - виноград, Мирний - мир, Глинка - глина, але Нікітін, Філіпов, Ніколаєв).

2) російській И відповідає українська Ї в позиції після голосного (Ільїнський, Мар’їн).

3) російській Ы відповідає українська И (Черних, Мартинов, Рибаков).

Подвоєння літер

Подвоєння внаслідок збігу однакових приголосних:

1) подвоюються букви на межі значущих частин слова, якщо одна з морфем кінчається, а друга починається на ту саму букву: віддати, беззвучний, законний, розрісся;

2) подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на -цьк (ий): Вінниччина (вінницький), козаччина (козацький), Німеччина (німецький). Але: Галичина (галицький);

3) подвоюються букви в словах: бовваніти, ссати, лляний, овва, ввесь і похідних.

Подвоєння внаслідок подовження приголосних:

1) в деяких іменниках середнього роду: знаряддя, обличчя, знання, багаття, гілля;

2) в орудному відмінку однини іменників III відміни: тінь - тінню, мазь - маззю, річ - річчю, мідь - міддю;

3) у словах: Ілля, суддя, стаття, рілля, Ганна, навмання, ллє.

Спрощення в групах приголосних

При збігові кількох приголосних в основі слова відбувається, як правило, спрощення, тобто один із звуків зникає у вимові, що фіксується на письмі пропуском відповідної літери. Найчастіше відбувається спрощення в групах приголосних -стпн-, -стл-, -здн-, -ждн-, -зкн-, -скн-: перстень — персня, щастя - щасливий, проїзд - проїзний, тиждень - тижневий, брязкіт - брязнути, тріск - тріснути.

Але у словах шістнадцять, шістсот, пестливий, хвастливий, кістлявий, зап’ястний, хвастнути, хворостняк, випускний, вискнути, рискнути спрощення на письмі не передається й літера тзберігається.

У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження на -нт і -cт спрощення не відбувається: контраст - контрастний, турист - туристський, форпост - форпостний, агент - агентство, студент - студентський, гігант - гігантський.

Не відбувається спрощення в групах приголосних стц, стч: волейболістці, невістці, невістчин, у хустці.

Зміна приголосних при словозміні та словотворенні

При словозміні деякі приголосні звуки можуть змінюватися, що передається на письмі відповідними літерами:

1) Г, К, X // Ж, Ч, Ш: друг - друже, козак - козаче, чесати - чеше.

2) Г, К, X // З, Ц, С: дорога - по дорозі, рука - у руці, вухо - у вусі.

При словотворенні деякі приголосні у сполученні з суфіксами -ськ(ий), -ств(о) можуть змінюватися, що передається на письмі відповідними літерами:

1) К, Ч, Ц + -СЬК(ий), -СТВ(о) →ЦЬК(ий), -ЦТВ(о): Кагарлик - кагарлицький, Бахмач - бахмацький, Хортиця - хортицький, козак - козацький, козацтво, ткач - ткацький, молодець - молодецький.

2) Г, Ж, 3 + -СЬК(ий), -СТВ(о) →-ЗЬК(ий), -ЗТВ(о): Прага - празький, Париж - паризький, Лодзь - лодзький, боягуз - боягузький, боягузтво.

3) X, Ш, С + -СЬК(ий), -СТВ(о) → -СЬК(ий), -СТВ(о): Волноваха - волноваський, Золотоноша - золотоніський, Ясси - ясський, чех - чеський, товариш - товариський, товариство.

Але поодинокі прикметники становлять виняток: казах - казахський, герцог - герцогський, тюрки - тюркський, баски - баскський, Дамаск - дамаський, Мекка - меккський, Льєж - льєжський, Нью-Йорк - нью-йоркський.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс —к- , то при творенні прикметника на -ськ(ий) суфікс -к- випадає: Димерка - димерський, Чукотка - чукотський, П’ятихатки - п’ятихатський.

Зміни приголосних відбувається й передаються на письмі при творенні іменників із суфіксом -ин(а) від прикметників:

1) прикметниковий суфікс -ЦЬК- змінюється на -ЧЧ-: донецький - Донеччина, вінницький - Вінниччина, кріпацький - кріпаччина.

Але: галицький - Галичина.

2) прикметниковий суфікс -СЬК(ий) змінюється на -Щ-: черкаський - Черкащина, київський - Київщина.

3) прикметниковий суфікс -ЗЬК(ий) змінюється на -ЖЧ-: воронезький - Воронежчина.

Вживання м’якого знака

М’який треба писати:

1) після Д, Т, З, С, Ц, Л, Н для передавання м’якості приголосних у кінці слова та складу перед наступним твердим приголосним: сядь, мить, лізь, ось, міць, сіль, кінь, сядьте, батько, лізьте, вільно;

2) після Д, Т, З, С, Ц, Л, Н для передавання м’якості Д, Т, З, С, Ц, Л, Н, ДЗ, Р перед о: дьоготь, Стьопа, трьох, дзьоб, льон, цього, у нього;

3) після Л перед наступним м’яким приголосним: сільський, їдальня;

у сполученнях ЛЫД, ЛЬЧ, НЬЦ, НЬЧ, СЬЦ, СЬЧ, якщо вони походять від ЛЬК, НЬК, СЬК: лялька - ляльці, ляльчин, ненька — неньці, неньчин, Пріська - Прісьчин, Прісьці;

4) у суфіксах СЬК, ЦЬК, ЗЬК: український, козацький, запорізький;

5) у дієслівних формах наказового способу: сядь, винось, сядьте, виносьте;

6) перед Я, Ю, С, ї, ЙО у словах іншомовного походження й російських власних назвах при роздільній вимові: мільярд, рельєф, мільйон, Ананьев.

М’який знак не пишеться:

1) після Б, П, В, М, Ф, Ж, Ч, ПІ, ДЖ, Г, К, X: голуб піч, ріж, гак;

2) після Р в кінці складу: кобзар, бартер, Харків (але Горький);

3) перед буквами, що позначають м’які або пом’якшені приголосні: цвях, кузня, пісня (але тьмяний, різьбяр, бо тьма, різьба);

4) після Н перед Ж, Ч, Ш, Щ та СЬК: волинський, оболонський, камінчик, менше, увінчати;

5) у буквосполученнях ЛЦ, ЛЧ, НЦ, НЧ, СЦ, СЧ, що утворились від ЛК, НК, СК: рибалка - рибалці, рибалчин, Галинка - Галинці, Галинчин, Параска - Парасці, Парасчин;

6) між подовженими приголосними: гілля, життя, ллється, знаряддя;

7) після Ц у словах іншомовного походження: шприц, палац, кварц.

Сполучення літер ЙО, ЬО

Буквосполучення ЙО вживається на початку слова, після голосних та губних приголосних: Йосип, його, Соловйов, бойовий, Олексійович.

Буквосполучення ЬO вживається після м’яких приголосних: цього, сьогодні, льон, тьохкати.

Апостроф (’)

Використовується для передачі твердої роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками. Ставиться тільки перед Я, Ю, Є, ї, які позначають два звуки.

Апостроф треба писати:

1) після Б, П, В, М, Ф, Р перед Я, Ю, Є, ї в корені слова при роздільній вимові: сім’я, б’ю, в’ється, пір’їна;

2) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний перед Я, Ю, Є, ї: без’язикий, роз’їхатися, пів’яблука, від’ємний, роз’юшити, з’єднати, ін’єкція, дит’ясла;

3) після Г, К, X, Ж, Ш перед Я, Ю, Є, ї у словах іншомовного походження: комп’ютер, к’янті, миш’як, Х’юстон;

4) у слові Лук’ян та похідних від нього: Лук’янівка, Лук’яненко, Лук’янчук.

Апостроф не ставиться:

1) після Б, П, В, М, Ф, Р, якщо немає роздільної вимови: рясно, пюре, буря, Рєпін, бязь.

2) після Б, П, В, М, Ф у корені слова, якщо перед ними стоїть інша буква, крім Р (РБ, РВ, РМ, РФ): морквяний, свято, медвяний, мавпячий. Але: торф’яний, арф’ярка, верф’ю.

Правопис префіксів

1) 3-, (із-, зі-)

Префікс 3- перед глухими К, П, Т, X, Ф (кафе «Птах») переходить у С-: сказати, сфотографувати, схопити, створити, спитати.

В усіх інших випадках пишеться префікс 3- (іноді ЗІ-): зчепити, зібрати, збити, зірвати.

В усіх інших префіксах кінцевий приголосний завжди дзвінкий: від-, під-, через-, воз-, над-, під-, пред-, роз-, без-: оббити, віддати, черезплічник, надплановий, вознести, пред’явити, підрити, безшовний, розхитати.

2) ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-, ПРЕ- вживається для вираження найвищого ступеня ознаки (дуже): прегарний, предобрий. Також у лексиці старослов’янського походження: презирство, преподобіє, преосвященство, престол.

ПРИ- вживається для вираження наближення, приєднання, часткової дії й у похідних словах: прибити - прибитий, пришити - пришитий, приборкати - приборканий, прикрасити - прикрашений.ПРИВІЛЛЯ, ПРИВІЛЬНИЙ.

ПРІ- вживається у словах прірва, прізвище, прізвисько.

3) ПІВ- із власними назвами пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-Японії, пів-Одеси.

Із загальними назвами пів- пишеться разом, крім тих, які починаються на Я, Ю, Є, Ї: піввікна, півогірка, півділянки. Але: пів’яблука, пів’юрти, пів’яви.

Правопис суфіксів

1. Суфікс -ИВ (о) вживається для вираження збірних понять, які означають продукт людської діяльності або матеріал: печиво, меливо, куриво, добриво, місиво, прядиво. Але: МАРЕВО.

2. Суфікси -ЕЧОК, -ЕЧК не слід плутати із суфіксами -ИЧОК, -ИЧК, які походять від слів із суфіксами -ИК, -ИЦ: вогник - вогничок, полиця - поличка, вулиця - вуличка. Але: стежечка, копієчка, діжечка, річечка.

3. -ОВИЧ, -ІВН, -ЇВН:

При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс - ОВИЧ: Васильович, Степанович, Сергійович, Віталійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс ІВН, а від імен на -Й -ЇВН: Олег - Олегівна, Віталій - Віталіївна.

Але: Григорій - Григорівна, Григорович; Микола - Миколайович, Миколаївна; Кузьма - Кузьмич (Кузьмович), Кузьмівна; Ілля - Ілліч, Іллівна; Хома - Хомич, Хомівна; Яків - Якович, Яківна.

При такому словотворенні може відбуватися чергування: Антін - Антонович, Федір - Федорович.

4. Прикметникові суфікси -АНН, -ЕНН, -АН, -ЕН:

-АНН, -ЕНН вживаються на позначення найвищої міри ознаки або неможливості її досягнення й бувають наголошені: невблаганний, нездійсненний, незліченний, страшенний, здоровенний. Але: ЖАДАНИЙ.

-AH. -ЕН уживаються в дієприкметниках і бувають ненаголошеними: здійснений, злічений, неоціненний, несказаний, нескінчений.

5. Прикметникові суфікси -ЕВ, -ЄВ, -ОВ:

-ЕВ мають прикметники, які утворені від іменників з основою на шиплячий або м’який приголосний (крім Й), якщо наголос падає на основу: березень - березневий, груша - грушевий, ситець - ситцевий.

-ЄВ мають прикметники, які творяться від основи на м’який Н, Т або Й, якщо наголос падає на основу: життя - життєвий, значення - значеннєвий, дія - дієвий.

-ОВ мають прикметники, які утворені від основи на твердий, а також шиплячий, м’який і Й, якщо наголос падає на закінчення: гроші - грошовий, край - крайовий, дощ - дощовий, степ - степовий.

-ЕВ вживається у присвійних прикметниках, утворених від іменників м’якої та мішаної груп: Ігор - Ігоревий (Ігорів), товариш - товаришева.

6. -ИН, -ЇН: У присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни, після приголосних пишеться суфікс -ИН: баба - бабин, Галя - Галин, свекруха - свекрушин. Після голосних -ЇВ: Марія - Маріїн, Софія - Софіїн. При словотворенні можливе чергування: Ольга - Ольжин, дочка - доччин, Мелашка - Мелащин.

Правопис власних і загальних назв

Більшість слів в українській мові пишуться з малої літери. Але є частина слів - власні назви, які пишуться а великої літери. Власні назви можуть бути виражені або одним словом, або сполученням слів.

Власні назви осіб, посади, звання

1. Імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей, назви дійових осіб в художніх творах, міфологічні істоти, божества пишуться з великої букви: Ольга Юліанівна Кобилянська, Невідома Христина (Христя Алчевська), Дід Мороз, Червона Шапочка, Ахіллес, Венера, Господь, Перун.

У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишуться через дефіс, кожна частина починається з великої літери: Нечуй-Левицький, Карпенко-Карий.

Але: з малої літери пишуться слова, що походять з власних назв і використовуються на позначення назв людей за характерною ознакою, термінів, речей, речовин: ментор, меценат, ом, ампер, вольт, маузер, реглан, галіфе, френч, каолін.

Але: з малої літери пишуться видові назви, міфологічні назви: мавка, лісовик, домовик, русалка, відьма.

2. Артиклі та частки в західноєвропейських власних назвах, а також арабські, тюркські, персидські службові слова типу -бей, -бек, -заде, -зуль, -огли, -паша, -хан, -шах, -ель пишуться з малої літери: Леонардо да Вінчі, Антуан де Сент-Екзюпері, Мамед-огли, Карім-ага, Ізмаїл-бек.

3. Присвійні прикметники пишуться з великої літери, якщо вони виражають індивідуальну належність людині: Вірин, Галинин, Федорів, Зевсів гнів, Маріїна хустка, Віталіїв дипломат.

4. З великої літери пишуться ті прикметники, що мають значення «імені когось», «пам’яті когось»: Тичинівські читання (тичинівські вірші), Шевченківські дні (шевченківський стиль), Нобелівська премія.

5. Присвійні прикметники пишуться з малої літери, якщо мають у своєму складі суфікс -СЬК, входять до складу фразеологічних одиниць або означають місцезнаходження об’єкта: франківські рукописи, шевченківські вірші, гордіїв вузол, сізіфова праця, езопова мова, дніпровські кручі, київські вулиці.

6. Назви найвищих урядових посад пишуться з великої літери: Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України, Прем’єр-міністр.

7. Назви посад учених ступенів пишуться з малої літери: директор, кандидат наук, лауреат, народний артист, заслужений діяч мистецтв.

Географічні га астрономічні назви

1. Офіційні географічні назви (крім родових понять типу річка, озеро, гора, море, місто) та неофіційні з суфіксом -щин(а) і префіксами за-, над-, по-, при- пишуться з великої літери: гори Карпати, озеро Байкал, річка Дніпро, Чорне море, Східноєвропейська долина, Черкащина, Наддніпров’я, Забайкалля.

Якщо родове поняття ввійшло до складу географічної назви, то обидва слова пишуться з великої літери: Вітряні Гори, Холодний Яр, Веселий Гай.

2. Назви сторін світу, якщо вони є назвами територій чи частин держав, пишуться з великої букви: Західна Європа, Північний Кавказ, Середнє Полісся, Правобережна Україна.

3. Назви титулів, звань і посад у географічних назвах пишуться з великої літери: набережна Лейтенанта Шмідта, острів Святої Олени, бульвар Академіка Вернадського, вулиця Маршала Гречка.

4. Прийменники й артиклі в складних географічних назвах пишуться з малої літери й через дефіс з обома словами: Па-де-Кале, Франкфурт-на-Майні.

Артиклі, що стоять на початку власної назви, пишуться з великої літери: Ла-Манш, Лос-Анджелес, Сан-Сальвадор.

5) Назви областей, округів, країв, районів, адміністративних одиниць, вулиць, майданів, священних місць пишуться з великої літери: Фастівський район, Івано-Франківська область, штат Колорадо, майдан Незалежності, Андріївський узвіз.

6) У назвах геологічних і водних басейнів, родовищ, у назвах вулиць, площ, парків, гаїв, шляхів, залізниць, каналів, вокзалів, станцій, портів, аеропортів усі слова, крім родових понять, пишуться з великої літери: Канівське водосховище, вулиця Хрещатик, Львівська площа, Південно- Західна залізниця, Кадетський гай, Голосіївський парк, Ботанічний сад, Харківський вокзал, вулиця Ярославів Вал.

Назви держав, організацій, політичних партій, установ, історичних епох

1. Офіційні назви держав пишуться з великої літери: Україна, Республіка Білорусь, Російська Федерація, Південно-Африканська Республіка.

2. Назви блоків держав, об’єднань, союзів (крім родових понять) пишуться з великої літери: країни Близького Сходу, Скандинавські країни.

3. Перше слово в назвах державних установ, навчальних закладів, театрів, музеїв тощо: Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка, Києво- Печерський історико-культурний заповідник, Республіканська бібліотека для дітей та юнацтва.

4. У назвах найвищих світових, державних, урядових установ та організацій усі слова пишуться з великої літери: Організація Об’єднаних Націй, Конституційний Суд України, Європейський Союз.

5. У назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій з великої літери пишеться тільки перше слово: Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Київський будинок учителя.

6. Назви іноземних підприємств, фірм, організацій беруться в лапки, перше слово пишеться з великої літери: концерн «Дженерал моторс корпорейшн», французький концерн «Пежо».

7. Назви історичних епох і подій пишуться з великої літери: Стародавня Греція, Римська імперія, Давня Русь, епоха Відродження, Семилітня війна, Перша світова війна.

Але: є назви подій, які стали загальними (античний світ, громадянська війна, трипільська культура, християнська доба).

8. Назви творів літератури, мистецтва, наукових праць, найменування кораблів, поїздів, літаків, машин тощо беруться в лапки, і перше слово пишеться з великої літери: роман «Війна і мир», журнал «Вітчизна», газета «Літературна Україна», поїзд «Світязь», автомобіль «Волга», літак «Мрія».

Але: з великої літери й без лапок пишуться назви культових книг: Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир.

9. У назвах орденів, відзнак тільки перше слово, крім родового поняття, пишеться з великої літери: орден Дружби народів, орден Великої Вітчизняної війни. Назва може братися в лапки: медаль «За відвагу», орден «Мати- героїня».

Правопис абревіатур

1. Ініціальні абревіатури, які позначають загальні назви, читаються як склад (а не назвами букв) і відмінюються, пишуться малими літерами: дот - доту.

2. Великими літерами пишуться ініціальні абревіатури, якщо:

- це скорочення власної назви: КНЛУ (Київський національний лінгвістичний університет);

- це скорочення загальної назви, але читається за назвами букв: ПТУ (пе-те-у);

- це загальна назва, читається як одне слово (а не назвами букв), але не відмінюється: НОТ (нот, наукова організація праці), ГЕС (ГЕС, гідроелектростанція);

- це ініціальна абревіатура на позначення марок машин і механізмів. Цифри, що стоять перед абревіатурою, пишуться разом, після — через дефіс: 9РГБ, ТУ-134, ГАЗ-24.

Написання слів іншомовного походження

И треба писати:

1) у загальних назвах після Д, Т, З, С, Ц, Ж, ДЖ, Ч, Ш, Р перед наступним приголосним (правило дев’ятки): дистанція, титан, позиція, сигнал, цитрус, жирафа, джигіт, речитатив, шифер, Рим;

2) у власних назвах на -ИКА, -ИДА: Антарктика, Антарктида, Атлантида, Флорида;

3) у власних назвах після шиплячих: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Чикаго, Чилі;

4) у власних назвах з -РИ перед приголосним: Америка, Великобританія, Мадрид;

5) а також: Вавилон, Єгипет, Єрусалим, Китай, Пакистан.

І треба писати:

1) на початку слова: істина, Ізабелла, Італія;

2) після приголосного перед голосним: авіація, фіалка, радіус, тріумф, аудієнція;

3) у власних назвах між приголосними та в кінці слова: Лісабон, Капрі, Сочі, Сомалі, Джерсі;

4) у кінці невідмінюваних загальних назв: журі, колібрі, поні, мерсі;

5) після Б, П, В, М, Ф, Г, К, X, Л, Н перед наступним приголосним: бізнес, пірат, міф, кіно, гіпербола.

І треба писати:

після голосного: мозаїка, прозаїк, Енеїда, Ізмаїл.

Але: в складних словах та після префіксів пишеться І: староіндійський, поінформувати, заінтригувати.

Е треба писати:

1) на початку слова та після букв, що позначають голосні звуки, крім і: енергія, екзамен, епітет, Рафаель, дует;

2) після твердих приголосних: куплет, метр, геній, декан, театр.

Є треба писати:

1) на початку слова в давно запозичених словах: Європа, Єва, Єгипет, Євдокія, Євангеліє, Єрусалим, єпископ, єресь, єфрейтор;

2) після і, е, й, м’якого знака та апострофа: гігієна, дієта, феєрія, портьєра, п’єса, інтер’єр.

Примітка: у словах, запозичених з французької, пишеться не ю, а у: журі, брошура, парфуми, парашут. Слово траєкторія пишеться з є.

Подвоєння приголосних в іншомовних словах

У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумулятор, бароко, колектив, каса, траса, шосе, клас, комісія, хобі, лібрето.

Подвоєння зберігається:

1) як виняток: аннали, алло, білль, булла, бонна, брутто, ванна, вілла, дурра, манна, мадонна, мотто, мокко, мирра, мулла, нетто, панна, панно, пенні, тонна;

2) при збігу однакових приголосних префікса й кореня: контрреволюція, імміграція, інновація, ірраціональний;

3) у власних назвах: Міллер, Андорра, Голландія, Марокко (але Лісабон);

4) у похідних від цих назв: андоррський, голландський, марокканський, галлський.

Апостроф в іншомовних словах

Апостроф треба писати тільки перед Я, Ю, Є, Ї:

1) після Б, П, В, М, Ф, Р, Г, К, X, Ж: комп’ютер, Руж’є, Монтеск’є, к’янті, Х’юстон;

2) після кінцевого приголосного префікса: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

Не пишеться апостроф перед Я, Ю, коли вони позначають пом’якшення попереднього приголосного: пюпітр, Гюго, Мюллер.

М’який знак в іншомовних словах

М’який знак треба писати після Д, Т, З, С, Ц, Л, Н («Де ти з’їси ці лини»), що позначають м’які приголосні, перед Я, Ю, Є, ї та при роздільній вимові: альянс, фільтр, панель, ультрамарин, Нью-Йорк, рельєф, каньйон.

Правопис складних слів

Складні слова можуть утворюватися за допомогою сполучних звуків і без них. Сполучними можуть бути О, Е (Є).

1. Коли перша частина складного слова - прикметник, то сполучним виступає О: важкоатлет, чорногуз, сільськогосподарський. Якщо прикметник належить до м’якої групи, то перед О пишеться м’який знак (Ь): синьоокий, давньоруський.

Не слід плутати ці слова з тими, у яких перша частина — це вищий ступінь порівняння прислівника: вищезгаданий, нижчепідписаний.

2. Коли перша частина слів - іменник чи займенник, то сполучним звуком буває:

- після твердого приголосного - О: атомохід, грушоподібний, дощомір;

- після м’якого неподовженого приголосного - Е: бурелом, працездатний, землетрус. Але: конов’язь, свинопас.

- після Й або м’якого подовженого приголосного - Є: боєздатність, життєпис, краєзнавство.

Складні слова можуть писатися разом або через дефіс.

Складні іменники

Разом пишуться:

1) складні іменники, частини яких поєднані сполучним звуком: краєзнавець, перекотиполе, пароплав, вертоліт. Але: людино-день.

2) складні іменники, перша частина яких - дієслово у наказовому способі: горицвіт, вертихвістка, перекотиполе, Затуливітер, Убийвовк;

3) складні іменники, перша частина яких - незмінна частка іншомовного походження (авіа-, авто-, агро-, вело-, водо-, гідро-, кіно-, радіо-, теле-, соціо-, стерео-, фоно-, супер-, фото тощо): авіатор, фонотека, соціолінгвістика, політолог, кінопродукція, радіотрансляція. Але: міні-футбол, максі-спідниця.

4) складні іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотоклуб, агрометеостанція, гіпсошлакобетон;

5) префікс пів- із загальними назвами, крім тих, що починаються на я, ю, є, ї: піввікна, піваркуша, півогірка, півзошита.

Через дефіс пишуться:

1) складні іменники, утворені без сполучного звука: хліб-сіль, сон-трава, срібло-золото, південь-північ, рута-м’ята, мати-й-мачуха, брат-і-сестра;

2) складні іменники на позначення професій, звань і посад, належність до партій: лікар-окуліст, інженер-технолог, учитель-методист, віце-президент, екс-чемпіон, генерал-лейтенант, соціал-демократ;

3) складні іменники на означення одиниць виміру: людино-день (трудодень), кіловат-година, кіловат-ампер-година, тонно-кілометр;

4) прикладки, що виражені іменниками: студент-відмінник, звіробій- трава, Дніпро-ріка, Сапун-гора, дівчина-киянка, художник-мариніст, стопкран, льон-довгунець, жук-короїд, заєць-русак;

5) префікс пів- з власними назвами: пів-Києва, пів-Америки, пів-Японії.

Правопис складних прикметників

Разом пишуться:

1) складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться разом: лісостеповий (лісостеп), водогін (водогінний), чорнозем (чорноземний);

2) складні прикметники, утворені від синтаксично залежних слів (словосполучень іменника та прикметника, іменника та дієслова): сільське господарство - сільськогосподарський, біла кора - білокора, будувати машини - машинобудівний, картоплю збирати - картоплезбиральний.

Але: суспільно необхідний, суспільно корисний, прямо протилежний, діаметрально протилежний, вічно юний, щиро вдячний.

3) складні прикметники, перша частина яких - де прислівник або числівник: далекоглядний, високоавторитетний, тримісячний, двадцятичотирьохлітній;

4) складні прикметники, утворені з кількох прикметників або які вважаються термінами: складносурядне, новогрецька, давньоруська, а також глухонімий, сліпоглухонімий.

Через дефіс пишуться:

1) складні прикметники, утворені від іменників, що пишуться через дефіс: екс-чемпіонський, віце-губернаторський;

2) складні прикметники, утворені від двох незалежних слів (поєднані сурядним зв’язком), між якими можна вставити сполучник і: навчально- виховний (і навчальний і виховний), українсько-іспанський (і український і іспанський), фізико-математичний (і фізичний і математичний), військово-морський (і військовий і морський). Але: всесвітньо відомий, військовополонений, військовозобов’язаний.

3) складні прикметники на означення смакових якостей та відтінків кольорів: кисло-солодкий, темно-зелений. Але: жовтогарячий, червоногарячий.

4) складні назви проміжних сторін світу та географічні назви, до складу яких входять ці слова: південно-західний, Південно-Західна залізниця, північно-західний, Північно-Західний фронт. Але: східноукраїнські землі (бо Східна Україна), північноамериканські міста (бо Північна Америка).

Складні числівники та займенники

1) завжди пишуться разом складні числівники: одинадцять, вісімдесят, шістсот;

2) разом пишуться ті слова, другим компонентом яких є слова на - сотий, -тисячний, -мільйонний: трьохсотий, стотисячний, тримільйонний;

3) складні займенники (неозначені), які утворені за допомогою часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, чортзна- пишуться через дефіс: будь- хто, що-небудь, казна-чий, бозна-куди, хтозна-де. Але: будь у кого, хтозна до чого, бозна для кого, казна в чому.

Складні прислівники

1) складні прислівники, утворені з кількох основ, пишуться разом: насамперед, угору, ліворуч, привселюдно, босоніж, мимохідь, мимохіть, стрімголов, чимдуж;

2) через дефіс пишуться прислівники, утворені від двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, сяк-так, туди-сюди;

3) через дефіс пишуться прислівники, утворені повторенням однакових слів або основ за допомогою службових слів чи без них: будь-що-будь, як- не-як, коли-не-коли, далеко-далеко, пліч-о-пліч, де-не-де, ось-ось. Але: раз у раз, день у день, рік у рік.

4) через дефіс пишуться прислівники, утворені за допомогою префікса по- та суфіксів -ому (-ему), -и, -е: по-вашому, по-моєму, по-київськи, по- перше. А також по-латині, на-гора.

Примітка. Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як, пишуться разом: абикуди, аніскільки, анічичирк, дедалі, деінде, деколи, щовечора, щонайдовше, якнайбільше.

Складні службові слова

1) складні прийменники, які починаються на з-, із-, пишуться через дефіс: з-за, з-над, з-під, з-попід, з-поміж, з-посеред. Усі інші пишуться разом: понад, задля, заради, навпроти, наприкінці, упродовж, внаслідок;

2) складні сполучники пишуться разом: адже, мовби, начебто, немовбито, притому, причому, якби, якщо, а також слова тощо, абощо;

3) через дефіс пишуться частки -бо, -но, -то, -от, -таки з повнозначними частинами мови та окремими сполучниками, якщо стоять після них: іди- бо, дай-но, розкажи-но, так-от, отак-то, якось-то, зайшов-таки, тож-то, тим-то, тому-то.

Правопис частки НЕ

Написання частки НЕ разом чи окремо з різними частинами мови залежить від того, чим виступає НЕ - часткою чи префіксом. Як заперечна частка НЕ пишеться окремо, а як префікс - разом.

Разом частка НЕ пишеться:

1) з іменниками, прикметниками, дієсловами та прислівниками, які без НЕ не вживаються: негода, негайний, нехтувати, неждано, незабаром;

2) з іменниками, прикметниками, прислівниками, якщо з часткою НЕ вони утворюють нове поняття, яке можна замінити близьким за значенням словом (синонімом): недовіра (підозра), неглибокий (мілкий), небагато (мало);

3) з прикметниками, які мають наголошений суфікс -анн (-янн), -енн: несказанний, незліченний, нездійсненний, невблаганний, незрівнянний;

4) у складі префікса недо-: недобачати (недобачаючи), недочувати (недочутий), недолюблювати;

5) з дієприкметниками, які виступають у ролі означення й не мають при собі залежних слів: непрочитана книга, нездійснені плани, неполиті квіти;

6) з дієсловами нездужати (хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити). Але: не здужати (не під силу), не покоїтися (не спочивати), не славити (не прославляти).

Окремо частка НЕ пишеться:

1) з іменниками, прикметниками, дієприкметниками й прислівниками, якщо є протиставлення: не воля, а рабство; не великий, а малий; не зірваний, а зрізаний; не багато, а мало;

2) з дієприкметниками, якщо при них є залежні слова (у дієприкметникових зворотах) або вони є присудками: непрочитана книжка - досі не прочитана книжка, незібраний урожай - ніким не зібраний урожай, ненаписане привітання - ще не написане привітання, книга не прочитана, урожай не зібраний, привітання не написане;

3) з дієсловами, дієприслівниками, числівниками, прийменниками, сполучниками і з більшістю іменників та займенників: не прийшов, не прийшовши, не чотири, не за горами, не тільки, не то, не тобі, не рука.

Загальні правила переносу слів

1. Слова переносяться за складами: са-ди-ти, дав-но, гір-ський.

2. Якщо склад відповідає одній букві, то вона не залишається і в інший рядок не переноситься: око, сія-ти, на-дія, ака-де-мія.

3. Не можна розривати буквосполучення дж і дз, якщо вони означають один звук: під-їж-джа-ти, від-дзер-ка-ли-ти, хо-джу.

4. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це.

5. При переносі складних слів не можна залишати на кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: восьми-гранний, далеко східний (а не восьмиг-ранний, далекос-хідний).

6. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень, цифр: AEС, ЛАЗ-105, МАУП.

7. Не можна відривати скорочень від слів, яких вони стосуються:

О.Т. Гон-чар (а не О.Т.//Гончар), м. Ки-їв ( а не м.//Київ), 100 кв.м. (а не 100 кв.//м). Також не можна розривати скорочення типу: вид-во (видавництво), і т.д., ун-т.

8. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку, лапки, що закривають попередній рядок.

9. У решті випадків можна довільно переносити слово. Це поширюється й на суфікси: Дні-про, Дніп-ро, се-стра, сес-тра, сест-ра, осін-ній, осі-нній.