Історія географії - Мирослава Влах 2018

2. Навчально-методичний розділ
2.1. Завдання семінарських і самостійних робіт змістового модуля 1
Тема 2. Великі географічні відкриття і географічна карта світу (XV-XVIII ст.)

Мета: розкрити вплив Великих географічних відкриттів (XV - XVIII ст.) на розвиток природничо- і суспільно- географічної науки, розширення знань про Ойкумену.

Знати: суспільно-географічні та науково-теоретичні перед умови Великих географічних відкриттів (XV - XVIII ст.); історію організації та здійснення територіальних відкриттів XV - XVIII ст.; наукові, соціально-економічні та політико-географічні наслідки Великих географічних відкриттів.

Уміти: визначати джерельну базу вивчення історії Великих географічних відкриттів; виявляти зв'язок географічної номенклатури з історією територіальних відкриттів XV - XVIII ст., зокрема, з іменами мандрівників і дослідників; наносити на контурну карту світу схеми маршрутів головних експедицій XV - XVIII ст., а також географічні об'єкти, названі на честь першовідкривачів.

Головні терміни і поняття: алідада, астролябія, Велике переселення народів, Великий Шовковий шлях, галеон, географічні відкриття, гномон, ґанзейські міста, дескриптивний підхід, епоха Великих географічних відкриттів, ідеографічний підхід, ітинерарій, капери (корсари, приватири), каравела, квадрант, колонізація, колонія, конкістадори, космологія Середньовіччя, креоли, маґдебурзьке право, мальтузіанство, Новий Світ, номотетичний підхід, паломництво, пасіонарій, пасіонарний поштовх, пасіонарність, Північно-Західний прохід, Північно-Східний прохід (Північний морський шлях), подорож, портолан (портулан), релігійний туризм, Середньовіччя, Старий Світ, територіальні відкриття, ходіння, «Шлях із Варяг у Греки», mappa mundi.

План семінарського заняття

1. Розширення уявлень про Ойкумену у працях арабських учених.

2. Норманські відкриття у Північній Європі й Америці. Рунічні тексти як джерело історико-географічних знань.

3. Подорожі М. Поло (1271 - 1275, 1275 - 1292).

4. Китайські морські військово-торговельні експедиції адмірала Чжен Хе (1405 - 1433).

5. Політичні, соціально-економічні та науково-теоретичні передумови Великих географічних відкриттів.

6. Головні географічні відкриття і дослідження XV - XVIII ст.

6.1. Відкриття портуґальськими мореплавцями західних берегів Африки і мису Доброї Надії (Б. Діаш). В. да Гама і відкриття морського шляху до Індії.

6.2. Експедиції Х. Колумба.

6.3. Відкриття портуґальцями Бразилії (1500). А. Веспуччі та походження назви «Америка».

6.4. Англійські експедиції Дж. Кабота і С. Кабота (1497 - 1498).

6.5. Відкриття Мексики і тихоокеанського узбережжя Центральної Америки. Дослідження В. Н. де Бальбоа, Е. Кортеса (1519 - 1521).

6.6. Перша навколосвітня подорож Ф. Магеллана (1519 - 1522).

6.7. Завоювання Ф. Пісарро імперії інків (1532 - 1536).

6.8. Іспанські та французькі дослідження Північної Америки. Плавання Ж. Картьє (1534;1535 - 1536; 1541 - 1542).

6.9 Колонізація Сибіру Росією.

7. Дослідження Північного Льодовитого океану. Відкриття в Західній Арктиці (Дж. Девіс, Г. Гудзон, В. Баффін, Р. Байлот). Пошуки північно-східного шляху в Азію (В. Баренц, Г. Гудзон).

8. Наслідки Великих географічних відкриттів.

Завдання: на контурну карту світу нанести схеми маршрутів головних експедицій і походів XV-XVIII ст. та географічні об'єкти, названі на честь першовідкривачів.

Література

1. Атлас географических открытий / [пер. с англ. ; предисл. Дж. Хемминга]. — М. : БММ АО, 1998. — 248 с.

2. Бізлі Ч. Р. Принц Енріке Мореплавець / Ч. Р. Бізлі. — К. : Темпора, 2015. — 236 с.

3. Влах М. Р. Історія географії : навч. посібник / М. Р. Влах. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2014. — 330 с.

4. Джеймс П. Все возможньїе миры. История географических идей / П. Джеймс, Дж. Мартин [пер. с англ.]. — М. : Прогресс, 1988. — 672 с.

5. Доу Дж. Ф. История работорговли. Странствия невольни- чьих кораблей в Атлантике / Дж. Ф. Доу [пер. с англ.]. —М. : Центрполиграф, 2013. — 405 с.

6. Клиф Н. В поисках христиан и пряностей. Эпические плавания Васко да Гамм и столкновение цивилизаций / Н. Клиф [пер. с англ.]. — М. : АСТ, 2014. — 512 с.

7. Магидович И. П. Очерки по истории географических открмтий: в 5 т. / И. П. Магидович, В. И. Магидович. — М. : Просвещение, 1983. — Т. 2.

8. Максаковский В. П. Историческая география мира : учеб. пособ. для вузов / В. П. Максаковский. — М. : Экопрос, 1997. — 584 с.

9. Райт Дж. К. Географические представления в Эпоху крестовмх походов. Исследования средневековой науки и традиции в Западной Европе / Дж. К. Райт. — М. : Наука, 1988. — 480 с.

10. Франкопан П. Шелковмй путь. Дорога тканей, рабов, идей и ре- лигий / П. Франкопан [пер. с англ.]. — М. : Эксмо, 2017. — 590 с.

Завдання для самостійної роботи

1. На основі історичних та історико-географічних джерел обґрунтувати правомірність використання понять «відкриття Європи», «відкривання Європи». На користь поняття «відкривання» як тривалого історичного процесу географічного пізнання материка можуть свідчити факти неолітичної експансії індоєвропейської людності до Європи (приблизно 10 тис. років тому); арабського впливу, особливо за часів Емірату і Кордовського Халіфату (711 - 1492); монгольського впливу в часи Золотої Орди (1240 - 1480); турецької експансії часів Османської імперії (1359 - 1913); норманських завоювань Західної та Південної Європи з VIII по XI ст. (Англії, 1066; Південної Італії і Сицилії, 1130). Обґрунтувати думку: індоєвропейці - першовідкривачі та завойовники Європи. Пояснити, як «Захід став успішним» (Н. Ферґюсон¹).

2. На підставі літературних, картографічних та інтернет-джерел розкрити вплив Великих географічних відкриттів на формування політичної карти світу ХІХ - першої половини ХХ ст., зокрема на контурній карті світу позначити іспанські, портуґальські, французькі, голландські колонії та залежні території, а також опорні центри їхньої колонізації.

3. Обґрунтувати, чому Іспанська імперія, що існувала з XV ст. до отримання її африканськими володіннями незалежності наприкінці XX ст., — це перша глобальна імперія.

4. Розкрити зв'язок між сучасним іспанськомовним світом (22 держави, у яких іспанська мова є офіційною, - Іспанія, Мексика, Арґентина, Болівія, Венесуела, Ґватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Уруґвай, Чилі, Еквадор, Західна Сахара, Екваторіальна Ґвінея, Філіппіни, а також штат Нью-Мексико (США) і Вільно асоційована держава Пуерто-Ріко) та іспанською експансією епохи Великих географічних відкриттів.

5. Проаналізувати феномен територіальних і аквальних відкриттів у контексті формування колоніальних систем держав світу, підтвердити тенденцію неминучості їхнього розпаду (табл. 2.3, рис. 2.1).

Таблиця 2.3

Імперії у найширших межах²

6. Портуґальські територіальні відкриття і формування Португальської колоніальної імперії (1415-1975). Розкрити зв'язок між сучасним португальськомовним світом (Португалія, Бразилія, Ангола, Мозамбік, Кабо-Верде, Ґвінея-Бісау, Сан-Томе і Прінсіпі, Східний Тимор, Макао (Аоминь)) і португальськими територіальними завоюваннями.

7. Схарактеризувати роль піратів (каперів, корсарів) у Великих географічних відкриттях.

8. На підставі літературних та інтернет-джерел обґрунтувати власну версію етимології назви материка Америка, щодо яких, за словами австрійського письменника С. Цвейга, розігрувалася «комедія помилок».

Як відомо ще з курсу шкільної географії, відкрита 1492 р. Х. Колумбом Вест-Індія отримала назву Америка на честь її дослідника флорентійського мореплавця Амеріго Веспуччі (лат. Америкус Веспуціус), який розповів про свої відкриття у двох листах 1507 р. під заголовком «Quatuor navigationes», заявивши, що висадився на Південний материк 1497 р., за рік до Х. Колумба. У цих листах він називав відкриті ним землі не Індією, а Новим Світом. Власне від А. Веспуччі пішов звичай називати відкриті землі в Західній півкулі Новим Світом, а Східну півкулю — Старим Світом.

Рис. 2.1. Скорочення періоду існування імперій³

Контраргументи «веспуччівської» версії походження назви материка:

- за тогочасною традицією нововідкриті землі називали першими іменами тільки коронованих осіб (за цією версією, материк повинен називатися Веспуччія). На заперечення цього можна навести такі міркування: в імені Амеріго поєднано два ґотські слова: «амала» («працьовитий», «старанний», «що працює на благо інших») і «рейці» («сильний», «потужний», «владний», «цар»);

- іспанці до кінця XVII ст. не погоджувалися перейменовувати Західну Індію в Америку (до того часу Південноамериканський континент називали «Перу», або « Бенкеті» - «Країна Золота»; назву дав іспанський конкістадор В. Н. де Бальбоа, який відкрив Південне море —Тихий океан).

Автохтонну версію етимології назви материка обґрунтовували бразильські історики; вони вважали, що назва походить від слова «Марока» (верховне божество у давніх мешканців Бразилії); француз Ж. Марку, який виводив походження слова від назви тубільних мешканців (los Ameriques), що ще наприкінці XIX ст. проживали на нікараґуанському узбережжі («москітне узбережжя», якого 1502 р. досягнув Х. Колумб); під час торговельних обмінів з іспанцями індіанці показували на захід і говорили « америкос», маючи на увазі тих, хто продавав їм золото; французько-американський учений Ламбер де Сен-Брі, який стверджував, що найменування «Амарака», «Амеріокапана», «Амеракапана» траплялися ще до Х. Колумба (наприклад, мореплавці А. де Охеда і А. Веспуччі знайшли 1499 р. на березі нинішньої Венесуели порт Маракапан, що його англійський мореплавець В. Релі 1584 р. назвав Амеріокапана).

9. Скласти таблицю назв географічних об'єктів по материках і океанах на основі імен мореплавців і дослідників (антропонімів), зокрема гідронімів (моря, острови, півострови, затоки, протоки, озера), оронімів (хребти, гори), ойконімів (поселення), політонімів (країни, штати, округи) (табл. 2.4)⁴. Пояснити причини появи на географічній карті Нового Світу агіотопонімів (назв священних місць).

Таблиця 2.4

Антропоніми на основі імен мореплавців і дослідників

10. Пояснити феномен карти адмірала військового флоту Османської імперії та картографа Пірі Рейса (Хаджі Мухіддін Пірі ібн Хаджі Мехмед), що потрапила йому в руки на початку XV ст. під час війни з португальцями і віднайдена 1929 р. у бібліотеці візантійських імператорів у палаці османських султанів Топкапи. На карті, датованій 1513 р., відомій ще під назвою карти «невірного Коломбо» і поміщеній в атласі «Китаб-і-бахріє» («Книга морів»), з точністю зображене не тільки узбережжя Південної і Північної Америки, обриси берегів Антарктиди, Фолклендські острови, а й внутрішні райони Південноамериканського материка (Анди, ріки), підльодовиковий рельєф Антарктиди. Ваша версія того факту, що манускрипт, створений ще до відкриття законів сферичної триногометрії (XVIII ст.), накладається на сучасну карту світу з градусною сіткою.

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під епохою Великих географічних відкриттів?

2. Які науково-теоретичні передумови Великих географічних відкриттів?

3. Норманські морські та сухопутні відкриття.

4. Оцінити роль арабів у розвитку географії.

5. Який внесок портуґальських мореплавців у розвиток уявлень про будову поверхні Землі?

6. Договір у Тордесільясі та його вплив на географічні відкриття.

7. Як розширилось уявлення про Землю завдяки іспанським мореплавцям?

8. Які науково-теоретичні наслідки першої навколосвітньої подорожі?

9. Чому Америку назвали «Америкою», а не «Колумбією»?

10. Французькі мореплавці та пізнання світу.

11. Яку імперію в часи її Золотого віку (1521 - 1643) називали Імперією, над якою ніколи не заходить Сонце?

12. Вплив німецьких і голландських географів та картографів на узагальнення і систематизацію інформації, отриманої в епоху Великих географічних відкриттів (М. Вальдземюллер, С. Мінстер, А. Ортелій, Г. Меркатор).

13. Яка портуґальська колонія останньою отримала незалежність у 1999 р.?

Словник термінів і понять

Алідада (від араб. al-idada — лінійка) — навігаційний інструмент для визначення географічної широти, на якій перебуває корабель. Це хрещатий перетин двох стрижнів і бруса із нанесеними на боці поділками. Один із перехресних стрижнів спрямовували на Сонце або Полярну зірку. Поділки на довгому дерев'яному стрижні вказували кут між горизонтом і Сонцем або Полярною зіркою, за яким можна було визначити географічну широту. У 1595 р. капітан Дж. Девіс винайшов «обернену» алідаду, у якій використовували дзеркала і тінь, щоб не псувати зір.

Астролябія (грец. άστρολαβιονν, від άστρον — зоря, і ναβε —схоплювання) — навігаційний прилад, за допомогою якого можна було визначити, наскільки далеко на південь або на північ від екватора перебуває корабель (тобто географічну широту). Метод визначення полягав у вимірюванні висоти Полярної зірки або полуденного Сонця відносно корабля.

Велике переселення народів — у вузькому сенсі в сучасній історіографії рух племен і народів Європи у IV - VI ст. у різних напрямках, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії (Imperium Romanum) у 357 р.

Від нижнього Дунаю і території сучасної Західної України цей процес захоплення земель започаткували германські племена, які поширили свій вплив у напрямі Західної та Південної Європи. Безпосереднім наслідком цього процесу вважають розпад Римської імперії.

У широкому сенсі Велике переселення народів, як свідчать давні китайські та єгипетські джерела, розпочалося з кінця III тисячоліття до Р. Х. Серед його причин - зростання кількості населення, нестача вільної землі, зміна клімату тощо. Наслідком Великого переселення племен стало виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав.

Великий Шовковий шлях — трансконтинентальна торговельна дорога, яка у давнину й Середньовіччя з'єднувала Китай із країнами Середземномор'я (протяжністю близько 12 тис. км, із яких 4 тис. км припадали на Китай). До наукового вжитку назву «Шовковий шлях» запровадив відомий німецький географ і геолог Ф. Ріхтгофен у праці «Китай» (F. von Richthofen. China. - Berlin, 1877).

Шовковий шлях почав функціонувати у ІІ ст. до Р. Х. за панування династії Хань. Він проходив від міста Лоянг на р. Хуанхе (за іншими джерелами, від столиці династії Хань міста Сіань) у західному напрямку з північного боку Тибетського нагір'я. Далі маршрут проходив уздовж північного краю пустелі Такла Макан, через Самарканд, Бухару і Ташкент до Каспійського моря, далі через Туреччину до Чорного моря. Існувала також південна дорога уздовж південного краю пустелі Такла Макан, Памір, Бактрію, Індію, Сирію до портів на Середземному морі (Тір, Антіохія).

Він утратив своє значення у VIII ст. через експансію турків у Середню Азію. Функціонував, однак, до ХVІІ ст., коли торгівлю з Китаєм почали вести морським шляхом до Африки й Індії. Шовковим шляхом прибув до Китаю Марко Поло наприкінці ХІІІ ст., а перед тим (1245-1246) частиною шляху пройшла мандрівка Джованні Плано Карпіні, якого послав до володаря монголів Папа Інокентій IV. У мандрівці взяв участь Бенедикт Поляк - францисканець із Вроцлава. Обоє учасників зробили опис цієї подорожі.

З кінця ІІ ст. до Р. Х. цим шляхом Китай вивозив у західні країни Шовкові тканини, а також папір, лакові й інші вироби ремесел, увозив золото (ювелірні вироби), парфуми, сільськогосподарські продукти. Завдяки Шовковому шляхові багато китайських винаходів потрапило до Європи, а до Китаю прийшло християнство.

Великий Шовковий шлях відіграв важливу роль у поширенні наукових і технічних досягнень народів Китаю, Середньої Азії, Середземномор'я.

Галеон — великий багатопалубний вітрильний корабель XVI-XVIII ст. з достатньо потужним артилерійським озброєнням, що використовували для воєнних і торговельних цілей. Часто був оздоблений галіоном (носова прикраса). Цей найдосконаліший тип вітрильних суден, призначений для далеких океанських подорожей, виник унаслідок еволюції каравел і карак. Порівняно з попередниками галеон мав нижчу бокову надбудову та більше видовжений корпус, що забезпечувало хорошу стійкість і зменшувало опір хвиль. Водотоннажність галеона становила приблизно 500 т (манільського галеона — до 2 000 т).

Географічні відкриття — відшукання нових географічних об'єктів або закономірностей. На різних етапах розвитку географії переважали відкриття, пов'язані з новими географічними об'єктами (територіальні, аквальні відкриття). Для територіальних відкриттів обов'язковими є писемні пам'ятки. З розвитком географії як науки дедалі більшого значення набувають відкриття теоретичних географічних закономірностей, концепцій, теорій.

Гномон (від грец. γνώμων — той, хто знає) — давній астрономічний інструмент для вимірювання часу, елементом якого є вертикальна жердина, що відкидає тінь на горизонтальний майданчик; вказівник або стрілка сонячного годинника. Гномон дає змогу визначити: астрономічний полудень — момент, коли довжина його тіні найменша; напрям на північ — за напрямом тіні в астрономічний полудень; широту місця — за довжиною тіні в астрономічний полудень.

Нині гномон як астрономічний інструмент уже не використовують, проте сонячний годинник за принципом дії якраз і є гномоном.

Ґанзейські міста — торговельно-політичний союз північнонімецьких міст на чолі з Любеком, які з ХІ ст. провадили посередницьку морську торгівлю між різними частинами Європи.

Дескриптивний підхід (від лат. descriptio — опис) — описовий, фактологічний підхід, виявом якого є боротьба між так званою загальною і реґіональною географією.

Епоха Великих географічних відкриттів — період в історії людства, що розпочався у XV ст. і тривав до XVІІ ст., під час якого європейці відкривали нові землі та морські маршрути до Африки, Америки, Азії й Океанії в пошуках нових торговельних партнерів і джерел товарів.

Ідеографічний підхід (від грец. Ιδιος, — своєрідний, і γράφω — пишу) — підхід, який стосується унікального; вид опису, що ґрунтується на розкритті змісту, поглядів, наукової теорії; пошук індивідуальних особливостей людини чи якого-небудь іншого об'єкта (наприклад, цивілізації, конкретного суспільства, що еволюціонує).

Інвазія (лат. invasio — нашестя, напад) — масова і раптова імміґрація, що відбувається всупереч волі населення, яке проживає на певній території.

Іслам (араб. islam, інфінітив salama — букв. покірність, відданість волі Аллаха) — одна з трьох найпоширеніших світових релігій (поряд з буддизмом і християнством). За кількістю послідовників посідає друге (після християнства) місце у світі. Виник у VII ст. в Аравії. Поширений у більш ніж 120 країнах світу. Проголошений державною релігією в Алжирі, Афганістані, Банґладеш, Бахрейні, Джибуті, Єгипті, Ємені, Західній Сахарі, Йорданії, Іраку, Ірані, Катарі, Коморських Островах, Кувейті, Лівії, Мавританії, Малайзії, Мальдівах, Марокко, ОАЕ, Омані, Саудівській Аравії, Сенеґалі, Сомалі, Тунісі. Головні правила ісламу: сповідання віри та визнання пророчої ролі Мухаммеда, п'ятиразова щоденна молитва, піст, податок на користь бідних, паломництво. Важливим є вчення про джихад — боротьбу за панування ісламу, його захист та поширення.

Найголовніші напрямки ісламу — сунізм (90 % послідовників) та шиїзм. Протягом часу існування ісламу створене його широке юридичне та правове підґрунтя — шаріат (детальний кодекс, який містить норми мусульманського права, поведінки, стандарти моралі, життя) і фікг (юридичні та правові норми).

На ісламі ґрунтуються концепції особливостей «ісламського шляху» розвитку, «ісламської держави», які передбачають проголошення ісламу державною релігією, у політичній сфері - контроль за відповідністю законів, актів державних органів настановам ісламу, проведення «взаємних консультацій громадськості та влади»; впровадження засад «ісламської економіки», яка ґрунтується на «добровільному самообмеженні» завдяки податку на користь бідних, забороні лихварства; шаріатський суд, релігійний контроль над освітою, культурним життям тощо.

Ітинерарій (від лат. itinerarium) — путівний щоденник. У Римській імперії опис подорожей із зазначенням доріг, відстаней, місць відпочинку. В часи пізньої античності для християн-паломників складали описи « святих місць».

Капери (корсари, приватири) (нім. карег, франц. corsaire, англ. privateer) — приватні особи, які з дозволу верховної влади держави, що воює, використовували озброєне судно для захоплення купецьких кораблів противника, а в окремих випадках - і нейтральних держав.

Каравела (італ. caravella від португ. caravo — корабель) — швидкий легкий вітрильник, який винайшли португальці в XV ст. Каравела мала три щогли з прямими та косими вітрилами, що давало змогу рухатися за будь-якого вітру і здійснювати далекі плавання.

Квадрант (від лат. quadrans (quadrantis) — четверта частина) — навігаційний прилад для вимірювання кута між горизонтом і Сонцем або Полярною зіркою, що давало змогу визначити географічну широту. Використовували під час штилю: одну ручку наводили на горизонт, а другу обертали доти, доки вона не вказувала на потрібний кут.

Колонізація (від лат. colonia — поселення) — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій з подальшим їхнім заселенням. Розрізняють внутрішню колонізацію - заселення і господарське освоєння вільних земель на кордонах власної країни, що деколи використовували для придушення етнічних меншин, винищення корінного населення (наприклад, колонізація Сибіру Росією), а також зовнішню колонізацію - створення поселень (переважно сільськогосподарських за межами своєї країни, що часто поєднувалося з підкоренням і винищенням корінного населення).

Колонія (від лат. colonia — поселення) — 1) поселення громадян поза межами їхньої країни; 2) територія чи країна, що позбавлена незалежності й перебуває під владою іншої держави (метрополії); 3) сукупність осіб певної національності, що проживають в іншій країні чи чужоземному місті.

Конкістадори (від ісп. conquistador — завойовник) — іспанські та португальські завойовники, що заходили відразу після відкриття Нового Світу в Центральну і значну частину Південної Америки та з нечуваною жорстокістю винищували й поневолювали корінне населення. Ця епоха завоювання отримала назву Конкіста. У її процесі прийнято виділяти два етапи. На першому етапі (1493 - 1518) європейці заволоділи невеликими прибережними ділянками на островах Карибського моря, а також захопили вузькі берегові смуги Північної й Південної Америки, що омивають води Атлантичного океану і Мексиканської затоки. Для другого етапу (1518 - 1594) характерне завоювання двох гігантських імперій ацтеків та інків, а також міст-держав майя, походи по внутрішніх районах обох континентів і вихід до Тихоокеанського узбережжя. Учасники Конкісти за короткий проміжок часу обстежили нові землі, що, відповідно, позитивно позначилося на поширенні знань у середньовічній Європі, культурному обміні та певною мірою збільшило інтерес до подорожей.

Космологія Середньовіччя — у середні віки в астрономії та філософії християнських та мусульманських країн домінувала космологія Аристотеля, доповнена птолемеївською теорією руху планет, разом з уявленнями про матеріальні небесні сфери. Деякі філософи XIII - XIV ст. уважали, що безмежно всемогутній Бог міг створити, крім нашого, ще й інші світи; однак ця ймовірність була суто гіпотетичною: хоча Бог міг створити інші світи, він не зробив цього. Деякі філософи (наприклад, Т. Брадвардин і М. Орем) переконували, що поза межами нашого світу лежить безмежний простір, який слугує місцем перебування Бога (модифікація космології герметистів, які також відносили позасвітовий простір до духовної сфери).

Новаторський характер має космологія епохи Відродження, зокрема М. Кузанського, викладена у трактаті «Про вчене незнання». Учений передбачав матеріальну єдність Всесвіту і вважав Землю одною з планет, що також рухається; небесні тіла заселені, як і наша Земля, причому кожен спостерігач у Всесвіті однаковою мірою може вважати себе нерухомим. На його думку, Всесвіт безмежний, однак скінченний, оскільки безконечність може бути властива тільки самому Богові. Водночас у М. Кузанського збереглося багато елементів середньовічної космології, у т. ч. віра в існування небесних сфер, включаючи зовнішню з них - сферу нерухомих зірок. Однак ці «сфери» не є абсолютно круглими, їхній рух нерівномірний, осі обертання не займають фіксованого положення у просторі. Унаслідок цього світ не має абсолютного центра і чітких меж.

У першій половині XVI ст. з'явилася нова геліоцентрична система світу М. Коперника. У центрі світу М. Коперник помістив Сонце, навколо якого оберталися планети (серед яких і Земля, що рухалася ще й навколо своєї осі). Всесвіт М. Коперник уважав обмеженим сферою нерухомих зірок.

Модифікацією системи М. Коперника була система Т. Діггеса, у якій зірки розміщені не на одній сфері, а на різних відстанях від Землі до безмежності. Деякі філософи (Ф. Патріці) запозичили тільки один елемент учення М. Коперника — рух Землі навколо осі, також уважаючи зірки розкиданими у Всесвіті до безмежності. Погляди цих мислителів мають вплив герметизму, оскільки Всесвіт поза межами Сонячної системи вони вважали нематеріальним світом, місцем перебування Бога й ангелів.

Італійський філософ Дж. Бруно зробив рішучий крок від геліоцентризму до безмежного Всесвіту, рівномірно заповненого зірками. Згідно з Дж. Бруно, у разі спостереження зі всіх точок Всесвіт має виглядати приблизно однаково. Зі всіх мислителів нового часу він першим передбачив, що зірки — це далекі сонця, і що фізичні закони у всьому безмежному і безконечному просторі однакові. Наприкінці XVI ст. безкінечність Всесвіту обґрунтовував і В. Гілберт. У середині-другій половині XVII ст. ці погляди підтримував Р. Декарт, О. Герікс, Х. Гюйгенс.

Креоли (франц. creole, ісп. criollo) — нащадки перших колонізаторів у Латинській Америці, переважно іспанського походження, що утворюють там ядро привілейованих класів; нащадки від змішаних шлюбів з алеутами, ескімосами та індіанцями на Алеутських островах та Алясці.

Маґдебурзьке право — одне з найвідоміших міських прав епохи пізнього Середньовіччя, яке виникло на рубежі ХІІ - ХІІІ ст. у німецькому місті Маґдебурґ і надавало містам широку автономію (1356 р. маґдебурське право надане Львову, 1497 р. — Києву).

Мальтузіанство — сукупність концепцій, що розглядають необмежене зростання кількості населення як головну причину соціальних негараздів, політичних потрясінь та економічних катастроф.

Поява концепцій пов'язана з виходом праці Т.-Р. Мальтуса «Дослід про закон народонаселення та його вплив на поліпшення суспільного добробуту» (1798). Головний зміст концепції Т.-Р. Мальтуса: розмноження населення, яке розглядають як незалежну змінну величину, що коректована лише дією соціальних чинників («руйнівних» - у вигляді воєн, епідемій тощо, і «попереджувальних» — у формі безшлюбності, малодітності шлюбів), є основною причиною соціальних дисгармоній. Для обґрунтування тверджень, що приріст населення має тенденцію перевищувати приріст засобів для його існування, Т.-Р. Мальтус висував надумане співвідношення геометричної (приріст населення) і арифметичної (приріст засобів існування) прогресій.

Мальтузіанська «пастка» — гіпотеза про те, що зростання населення, з одного боку, і обмеженість можливостей виробництва продуктів харчування, — з іншого, призводять до того, що люди перебувають на межі голоду.

Неомальтузіанство — оновлений варіант мальтузіанства; теорія, що пропагує обмеження зростання кількості населення внаслідок «морального стримування», застосування різних способів контрацепції тощо, ігноруючи значення соціально-економічних умов життя людей.

Новий Світ — термін, запропонований наприкінці XV ст. невдовзі після відкриття Америки, нової для європейців. Назва Новий Світ не стосується єдиної частини (або континенту) Землі. Це частина суходолу Землі, окрім Євразії та Африки, тобто перш за все Америка й Австралія.

Номотетичний підхід (від грец. νόμος — порядок, закон) — підхід, який стосується абстрактного, універсального чи загального; спрямований на виявлення закономірностей функціонування й еволюції різних систем (природних, соціальних, семіотичних та ін.).

Паломництво — 1) відвідування релігійних святинь для молитовного спілкування, праці та пожертв на відновлення і розвиток монастиря чи храму. На Русі це називали прощею, а паломництвом уважали подорожі на Святу Землю для поклоніння Гробу Господньому. За релігійними канонами така подорож має тривати не менше десяти днів і найчастіше

збігатися з релігійними святами; 2) різновид релігійного туризму, здійснюваний вірними різних конфесій по святих місцях для поклоніння святому місцю, храму й іншим релігійним реліквіям, учинення релігійного обряду або участі в ньому, духовного удосконалення, отримання благодаті, зцілення духовного і фізичного, виконання обітниці, спокутування гріха тощо.

Пасіонарій (від лат. passio — пристрасть) — людина, у якої імпульс пасіонарності перевищує імпульс інстинкту самозбереження (Л. Гумильов, 1979).

Пасіонарний поштовх — мікромутація (найдрібніші зміни), що зумовлює в популяції підвищену адсорбцію біохімічної енергії з довкілля й приводить до появи нових етносів (Л. Гумильов, 1979).

Пасіонарність (від лат. passio — пристрасть) - 1) надлишок біохімічної енергії живої речовини, зворотний до вектора інстинкту самозбереження, що визначає здатність до наднапруження; 2) ефект надлишку біохімічної енергії живої речовини, що відбувається в характері поведінки людей, породжуючи жертовність. Термін запровадив російський історик і географ Л. Гумильов у праці «Етногенез і біосфера Землі» (1979).

Північно-Західний прохід — морський шлях через Північний Льодовитий океан уздовж північного берега Північної Америки через Канадський Арктичний архіпелаг. Прохід сполучає Атлантичний і Тихий океани, точніше, різні острови архіпелагу, відокремлені один від одного і від канадського узбережжя групою арктичних водних шляхів, які мають збірну назву Північно-Західних шляхів.

Північно-Західний прохід уперше досліджений Р. Амундсеном у 19031906 рр. У вересні 2007 р. європейське космічне агентство заявило, що область арктичного морського льоду зменшилася до мінімального рівня за 30 років супутникових спостережень, і це зробило прохід судноплавним.

Північно-Східний прохід (з початку XX ст. Північний морський шлях) — головна судноплавна магістраль в Арктиці вздовж Євразії. Проходить по морях Північного Льодовитого океану, з'єднує європейські та далекосхідні порти. Довжина (від Карських Воріт до бухти Провидіння) — 5 600 км. Цей шлях обслуговує порти Арктики і великих річок (увезення пального, устаткування, продовольства, вивезення лісу та ін.). Тривалість навігації — два-чотири місяці (на окремих ділянках триваліше — за допомогою криголамів). Північний морський шлях уперше пройдений із заходу на схід (з одною зимівлею в дорозі) у 1878-1879 рр. шведською експедицією А. Норденшельда. Уперше за одну навігацію пройдений у 1932 р. експедицією О. Шмідта на судні «Сибіряков», 1932 р. створено Головне управління Північного морського шляху (Головпівнічморшлях), 1971 р. — його Адміністрацію при Міністерстві морського флоту СРСР.

Подорож — поїздка або пересування пішки зазвичай по далеких країнах, місцевостях. Одне з найдавніших занять або захоплень людини, здавна набуло поширення в європейських країнах. Метою такого переміщення ставало загальне ознайомлення з відвідуваними місцями, іноді збирання якихось відомостей про них. Подорож прийнято відрізняти від цільових експедицій і відряджень, фінансованих зазвичай державою, відповідними товариствами або організаціями. Подорож можна розглядати певною мірою як різновид або прообраз сучасного туризму, який існував уже в стародавньому світі, Середньовіччі, в епоху Великих географічних відкриттів.

Портолан (портулан) — морська навігаційна (компасна, локсодромічна) карта епохи Відродження з кінця XIII до XVI ст., на якій показана акваторія Середземного і Чорного морів, а також узбережжя Атлантичного океану за Гібралтаром: на північ - від Піренейського півострова до Фландрії, включаючи південний берег Ірландії та Британії, на південь — марокканський берег.

Розрізняють портолани двох типів — «італійський» і «каталанський». На «італійському» портолані внутрішню територію суходолу не показують зовсім; на «каталанському» — наявні схематичні зображення деяких гірських хребтів, рік та інших внутрішніх географічних об'єктів. Портолани мали на поверхні своєрідну сітку, що складалася з кількох «роз вітрів» і «вітрових променів» (румбів), зазвичай, для 16 головних напрямків, за якими визначали курс морського судна. Точки на карті, з яких розходяться промені, позначали уявне місцеположення компаса. Портолани були накреслені, здебільшого, на пергаменті. Вершина середньовічної картографії — «Каталанський атлас» 1375 р., що досить точно передавав обриси Європи.

Релігійний туризм — один із найдавніших видів туризму, передбачає пересування людей до «святих місць» для відвідування храмів і монастирів у дні релігійних свят або для замолювання гріхів. Водночас це вид туризму, за якого головна мотивація подорожі пов'язана з бажанням огляду, ознайомлення з головними пам'ятками релігійної культури. У релігійному туризмі розрізняють три головні форми: паломництво, екскурсійні тури з релігійною тематикою, а також спеціалізовані тури, у яких об'єднуються прочани й екскурсанти. Цей туристичний напрямок активно і практично безперервно розвивається в Європі. Утвердження тут християнства супроводжувалося походами паломників до Єрусалима й інших місць уже в період давньої історії. У Середньовіччі паломництво було одним із головних видів подорожі. Об'єктами загальноєвропейського або світового значення можна вважати Ватикан, гору Афон та ін.

Середньовіччя — період європейської історії від V ст. (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації (кінець XV - початок XVI ст.). За усталеною періодизацією раннє Середньовіччя швидше почалось у Західній Європі, аніж у Східній (близько IX-XI ст.).

Середньовіччя як загальноосвітній період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Нині панує думка, що Середньовіччя як явище є суто реґіональним, проте цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500 - 1500 років тому незалежно від реґіону та специфіки.

Старий Світ — культурна Ойкумена Землі, відома європейцям до відкриття Америки у 1492 р.; охоплює материки Євразію і Африку (Афроєвразія).

Територіальні відкриття — відкриття, які пов'язані з новими географічними об'єктами і підтверджені писемними пам'ятками.

Ходіння — назва подорожніх записок на Русі. Найбільш відомі «Ходіння» київського ігумена Данила, «Ходіння за три моря» А. Нікітіна.

«Ходіння» ігумена Данила — пам'ятка паломницької літератури Руси-України XII ст., присвячена мандрівці до Палестини ігумена Данила між 1106 і 1108 рр. (повний друкований український переклад у книзі: Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. — К., 2001. — Т. 1. — С. 373-392). У центрі уваги твору — опис християнських святинь. Змальовано також побут місцевого населення - мусульман і християн, є розповіді про землеробство, скотарство, садівництво, рибальство. Чимала кількість економіко-географічних даних вигідно відрізняє «Ходіння» від інших описів Палестини. Цю пам'ятку можна розглядати як перший історико-літературний твір, де відображене уявлення освічених людей Давньокиївської держави про економічну географію інших країн.

Подорожні записки «Ходіння за три моря» тверського купця, мандрівника, письменника А. Нікітіна присвячені подорожі до Персії, Індії й Туреччини у 1468 - 1474 рр. (датування Л. Семенова) або у 1466-1472 рр. (датування І. Срезневського). Описано політичний устрій, економіку та культуру цих країн.

«Шлях із Варяг у Греки» — система водних шляхів у Стародавній Русі, що пов'язували Чорне море з Балтійським. Основна магістраль шляху проходила через Неву, Ладозьке озеро, Волхов, оз. Ільмень, Ловать, Ламський волок, Дніпро, Чорне море. Жвава торгівля сприяла зростанню розташованих на цій трасі міст — Ладоґи, Новгорода, Смоленська, Любека, Києва та ін. Утратив значення в ХІ - ХІІ ст., коли унаслідок хрестових походів прокладено нові торговельні шляхи у Середземному морі.

Mappa mundi (від лат. «карта світу») — загальна назва географічних карт європейського Середньовіччя. їхня особливість полягала в тому, що були призначені не для практичного використання, наприклад, для навігації (на відміну від пізніших портоланів), а для ілюстрації християнської карти світобудови.

Найпоширенішими були Mappa mundi, складені за принципом Т і О: «Т-О»-подібні карти з Єрусалимом у центрі. Верхня половина кола — Азія. Умовна літера «Т» у верхній частині утворена річками та морями. Вертикальна лінія літери — Середземне море — розділяє Європу й Африку.

¹ Ферґюсон Н. Цивілізація : як Захід став успішним / Н. Ферґюсон [пер. з англ.]. — К. : Наш формат, 2017. — 488 с.

² Бжезінський З. Стратегічне бачення : Америка і криза глобальної влади / З. Бжезінський [пер. з англ. Г. Лелів]. — Львів : Літопис, 2012. — С. 15.

³ Бжезінський З. Стратегічне бачення : Америка і криза глобальної влади / З. Бжезінський [пер. з англ. Г. Лелів]. — Львів : Літопис, 2012. — С. 27.

⁴ Європейські назви географічних об'єктів Нового Світу інколи критикують. Наприклад, президент Болівії Ево Моралес факт відкриття Америки європейцями 1492 р. уважає вторгненням, а Х. Колумба називає окупантом [www.1news. az/world/2].